Вогнем і мечем

Про завойовників, військові походи і битви та значущі історичні події на сумських землях

Сумська земля за роки свого існування побачила і пережила багато чого. Її території завойовували чужинці, проливали кров свої і вороги. Тут обирали князів і гетьманів, які потім зраджували і ненавиділи один одного.Тут йшли з мечами брат на брата за самостійну Україну і лізли під танки за Сталіна. Нерідко панував біль і розпач, смуток і подив, хаос і безвихідь. Через все це пройшли наші предки і залишили нам те, що ми зараз маємо.

Сліди путивльських князів

Заселення території сучасної Сумщини розпочалося приблизно 15 тис. рокiв тому. Починаючи з перших столiть до н.е., вся територія сучасної Сумської області входила до складу земель, на яких проживали раннi слов’янськi племена.
До Київської Русi також входили землі сьогоднішньої Сумщини. На територiї областi вiдомо понад 80 давньоруських городищ, поселень, могильникiв. Крiм невеликих поселень, iснували й великi мiста, про якi розповiдають давньоруськi лiтописи: Ромни, Вир, В’яхань, Путивль, Попаш, Глухiв, Зартий. Територiя Сумщини була ареною запеклих мiжкнязiвських вiйн, особливо в 40-х роках XII ст.

Саме з Путивлем, одним із найдавніших міст нинішньої України, повязано дуже багато історичних подій. Вперше він згадується в Іпатіївському літописі під 1146р. у зв’язку з міжусобицями князів Святослава Ольговича та Ізяслава Мстиславовича. А путивльська дружина на чолі з князем Володимиром в 1183р. брала участь в поході Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича проти половців. Сіверська земля була спустошена, обезлюднена, села і міста випалені. Ігорів похід оспіваний у безсмертній пам’ятці давньоруської писемності «Слово о полку Ігоревім».

Наприкінці XIV ст. українські землі було поділено на повіти і волості: Путивль стає повітовим містом, яким управляли литовські намісники. Одночасно місто залишалось резиденцією путивльських князів. В 1500р. Путивль ввійшов до складу Російської держави, а в XVI ст. він став однією з головних фортець, яка захищала кордони Російської держави від нападів литовських феодалів, польської шляхти і кримських татар.

В 1606р. на Путивльщині спалахнуло одне з найбільших повстань — селянська війна під проводом І.Болотникова. Тоді з Путивля розсилалися у всі кінці Росії «листи» із закликом приєднатись до повстанців. Найближчим соратником Болотникова був путивлянин Ю. Беззубцев.

На початку XVII ст. Путивль було захоплено поляками, але за умовами Деулінського перемир’я 1618р. він знову відійшов до Росії . До речі, ця угода була підписана після походу на Москву козаків Запорізької Січі на чолі з Петром Сагайдачним під час російсько-польської війни. А шлях їх на Москву починався саме з Путивля.

Конотопські і полтавські відголоски

Після панування монголо-татарської орди в  XIV ст. наш край ввійшов до складу Великого князiвства Литовського, Рiчi Посполитої. Славу Київської Русi намагався вiдродити Богдан Хмельницький. У роки Визвольної вiйни i до смертi гетьмана iснувала українська держава, до складу якої входила i територiя Сумщини, а саме: Глухiвщина, Конотопщина, Роменщина, Кролевеччина. Пiзнiше цi землi ввiйшли до складу Гетьманської України, а пiвденно-схiдна частина належала Слобожанщинi.

Землями Сумщини проходило і вiйсько гетьмана Iвана Виговського. Саме тут, пiд Конотопом, вiдбулася знаменита Соснiвська битва, в якiй українська армiя перемогла московську.

Причиною битви стало розірвання гетьманом Іваном Виговським переяславських договорів з Москвою, котра з самого початку їх не дотримувалась. Російську армію очолювали князі Трубєцкой, Пожарський і Львов. На боці 25-тисячного війська гетьмана Виговського стояло ще й 30 тисяч татар на чолі з самим ханом.

За переказами Конотоп отримав свою назву після того, як у болоті неподалік міста потонули татарські коні . Битва з московським військом вкотре виправдала цю назву. Важка російська кіннота була розгромлена вщент через те, що загрузла у заболоченій заплаві річки Соснівка. Втрати росіян були величезними — від 15 до 30 тисяч загиблих. Але закріпити свій успіх Виговський не зміг. Чвари поміж козацькими полковниками, кожний з яких сам хотів бути гетьманом, нівелювали здобутки Конотопської битви.

В 1708–1709 рр. населення Сумщини опинилося в центрi боротьби гетьмана Мазепи з росiйським царем Петром I. Трагедiя народу полягає в тому, що частина громадян пiдтримала гетьмана, iншi — царя, а це призвело до численних репресій, жертв, страт. Саме в Лебединi були страченi прибiчники гетьмана Мазепи, в Глухові проголошено манiфест із засудженням Мазепи. Пiсля руйнування гетьманської столицi Батурина столицею Гетьманської України став Глухiв, а гетьманом в листопаді 1708 року обрали Івана Скоропадського.

Відгомін тодішньої Полтавської битви докотився і до меж Сумщини. Безпосередньо у Сумах шведів не зустрічали, а ось на півдні теперішньої області вони пробули близько півроку — до травня 1709 року. За твердженнями жителів с.Шпилівка (15 км від Сум), за їхнім селом є навіть швецьке поховання тих часів. Загалом же за період Північної війни 1701–1721рр.загинуло близько 150 тис.українців, а 30 тис. було вирізано.

Пiсля скасування Катериною II в 1764 р. гетьманської влади на Лiвобережжi та в 1765 р. полкового устрою i самоврядування в Слобiдськiй Українi на Сумщину було поширено адмiнiстративно-територiальний подiл Росiйської iмперiї, а потiм, за винятком стислого перiоду з 1917 р. до початку 1919 р., коли знову вiдродилася українська державнiсть, — тоталiтарної Росiйської радянської соцiалiстичної держави. Загалом, в період після Лютневої революції і Жовтневого перевороту 1917 року жителі Сумщини кого тільки не бачили на своїй території — і німців, і мадяр, і денікінців, і махновців, і більшовиків…Останні залишились найдовше.

Узагальнюючи ж події останніх десяти століть, можна прийти до висновку, що найболісніше наше населення, котре проживало в межах нинішньої Сумщини, потерпіло від монголо-татарського нашестя, панування Великого князівства Литовського і окупації німецько-фашистських військ в роки Другої світової війни. Хто з них який залишив слід для нащадків, історики ще будуть досліджувати не один десяток років.

Головні історичні віхи сумського краю

версія здобувача наукового ступеню Інституту історії України Національної Академії Наук сумчанина Олега КОРНІЄНКА

1239 — монголо-татарська навала.
1399 — битва литовсько-руського війська з татарами на р. Ворскла, в результаті якої Подніпров’я було звільнене від орди.
1606 — в Путивлі почалося повстання під проводом Івана Болотникова.
1648–1649 — формування полково-сотенного устрою на землях сучасної північної та західної Сумщини (сотні Ніжинського, Прилуцького, Лубенського, Миргородського полків).
1658–1659 — утворення Охтирського та Сумського слобідських козацьких полків.
1664 — похід польського короля Яна Казимира на Лівобережжя. Облога Глухова. Страта Івана Богуна під Пирогівкою.
1658–1659 — українсько-московська війна. Битва під Конотопом.
1663, 1668 — облога татарами Сум і Краснопілля.
1672 — поблизу с. Козацька Діброва (тепер с. Козацьке Конотопського р-ну) на Великій козацькій раді гетьманом обрано Івана Самойловича.
1708–1709 — Сіверсько-Слобожанський похід шведського короля Карла ХІІ та гетьмана Івана Мазепи.
1708 — в Глухові гетьманом призначено Івана Скоропадського. Перенесення столиці до Глухова. Масові страти гетьманців у Лебедині (Лебединські катівниці), Роменська різанина.
1765 — ліквідація царатом слобідських козацьких полків.
1781–1782 — ліквідація козацького полково-сотенного устрою з подальшим запровадженням кріпаччини.
1812 — з числа козацького населення формуються українські козацькі полки для боротьби проти Наполеона.
1830 — мешканці нинішньої області набираються до новостворених малоросійських козацьких полків, направлених на придушення польського повстання.
1905 — численні революційні заворушення. «Яструбинська республіка» (с. Яструбине Білопільського нині — Сумського р-ну).
1917–1918 — формування українських органів місцевого самоврядування. Створення уродженцем Сум Василем Филоновичем Сумського окремого куреня (1500 багнетів), що згодом приєднався до 4-го полку окремого корпусу січових стрільців. Створення Сумського полку (командир Кречет) в складі «Харківського Слобідського коша». Створення загонів Українського вільного козацтва .
1919 — денікінська окупація.
1919 — радянська «реокупація».
1920–1921 — рейди Нестора Махна Сумщиною. Бої в Недригайлові, під Беседівкою (Недригайлівський р-н) та Юнаківкою (Сумський р-н).
1941–1943 — німецько-фашистська окупація. Штепівський бій (1941), танковий бій під Охтиркою.