Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

10 років потому

201

Мер На Службі Криміналітету / Продажні Судді / Корумповані Менти / Маленьке Велике Зло

Сьогодні, з вашого дозволу, трохи про себе. Точніше, про себе, але насправді – і про наше місто, і про суспільство, і про стосунки, і про систему, в якій ми існуємо.

Зрозуміло, що пройшло вже 10 років, що навколо вирує жорстока війна, яка забирає щодоби сотні життів, і той випадок, можливо, в загальному контексті немає сенсу й згадувати. Живий залишився – то й добре. Я теж так думаю. Але є одне «але», яке не дає спокою – коли Україна здобуде перемогу, всередині країни нічого не зміниться. Звісно, це ще не факт, а прогноз, але не бачу для змін жодних базових передумов. Ми знаходимося прямо зараз, як і 10 років тому, всередині держави, де царює беззаконня. Це – ментовська держава, держава прокурорів, кримінальних авторитетів, суддів та політичного мотлоху. Не без позитивних виключень, звісно.

Проте, давайте до спогадів. Точніше, до справи.

Отже, 15 квітня 2014 року о 22.02 тоді ще на головного редактора газети «Панорама» Євгена Положія (тобто, на мене) в гаражі біля будинку, де він проживав, напали двоє в балаклавах.
1 рік слідства, 9 років ідуть суди. Насправді тих, хто хотів зробити мене інвалідом або вбити, можна було судити за пару місяців після скоєння злочину, якби слідство і суди зробили все так, як годиться, тобто згідно з законом виконали свої обов’язки. Але один суд не надавав дозволу на моніторинг мобільних операторів, інший надав і дозволив обшук, але знайшлися ті, хто одразу ж повідомили підозрюваних, і вони знищили взуття та одяг, в якому скоїли злочин.
Міліція ж зробила все, щоб знищити інші докази:
– мій одяг зі слідами крові і зразками ДНК злочинців вилучено без відповідного протоколу і знищено. Відповідальний мусор був підвищений на посаді;
– експертиза не змогла (уявляєте? ХХІ століття) встановити, чия ж це кров на підлозі: свиняча, собача чи людська (там чимала така калюжа накапала);
– зі справи вилучені деякі протоколи одночасних допитів;
– зі справи вилучені деякі матеріали негласних слідчих дій.

Слідчі десятки разів допитали мою дружину, моїх колег, сусідів, але тільки не тих, кого потрібно допитати вчасно.
У розкритті подібних злочинів надзвичайно важливо швидко зібрати докази і знайти свідків. Чим довше триває слідство, тим більше шансів у злочинців уникнути покарання.

Хто ж міг це зробити? Хто міг організувати таку тотальну фальсифікацію? Може, люди, наближені до криміналітету? Звісно, що ні. Бо це і був криміналітет. Криміналітет, який прикривала влада і спільники в органах влади. Люди, які повністю на той момент контролювали сумську міську владу, але Майдан позбавив їх цього контролю. Ми в газеті «Панорама» зробили кілька журналістських розслідувань, де розкрили розкрадання бюджетних коштів і майна на сотні мільйонів гривень. Нікого не покарали, не посадили до в’язниці, ексмера, який покривав ці злочини, багато людей досі вважають порядною людиною, він навіть має гарну роботу наразі в солідній компанії.

Саме так суспільство толерує і підтримує корупцію, на побутовому рівні, «бо особисто мені він не зробив нічого поганого» і т.д.

Які були наслідки для мене? Дірка в голові від кастета і відкритий перелом ліктьового суглоба (це коли вашу руку ламають в інший бік і з ліктя стирчать кістки) здоров’я мені не додали, м’яко кажучи. Місяць у лікарні, пів року реабілітації. Виконавці на свободі. Моя родина, яка чула ці дикі крики під вікном (Аня вискочила на балкон і, по суті, врятувала мене) психологічно досі травмована.

Мої друзі і приятелі в своїй переважній більшості, коли дізналися, хто це зробив, почали перебігати на інший бік при зустрічі зі мною, а деякі спокійно собі працювали на злочинців у передвиборчих компаніях і заводили зі мною бесіди про сенс життя про «гроші ж усім потрібні».

І так, дійсно, я мав можливість дізнатися ціну дружбі, професійній солідарності і оцінити роботу правоохоронної системи та судів на практиці.

Сумські адвокати, до яких я звертався, відмовлялися представляти мої інтереси. Хто вважав, що краще не ризикувати, а хто був частиною системи.

Тільки один і наважився – Сергій Рижов. На річницю злочину йому розбили вікна в автівці.

Я не люблю про це згадувати і писати тим більш. Але 10 років – це треба відзначити. Перший суд виніс виправдальне рішення, у судді трусилися руки від страху. Те рішення скасовано апеляцією. Тепер триває розгляд справи з самого початку. Уявляєте? Хтось із організаторів уже давно мертвий, хтось зі спільників давно в бігах за підозрою в скоєнні іншого злочину, помер від ковіду адвокат підозрюваного, а купа свідків давно в інших країнах, та й що вони наразі можуть пам’ятати?

Така історія. В найгірших традиціях корумпованої української держави.

Ця історія не тільки про мене. Ця історія про цінності і ціну, яку кожен платить сам, залишаючись наодинці з системою і злочинцями. Я думав, що найгірше зі мною сталося в той день. Насправді найгірше стало відбуватися потім.

Дякую колегам із газети «Панорама» і тим дуже небагатьом колегам із інших медіа за підтримку.

Що ж було далі? По факту, з 2014 року я вже не виконував у повному обсязі роботу головного редактора. З вересня 2014-го по 2017-ий рр. їздив по країні: збирав матеріали, писав і розповсюджував роман «Іловайськ». Розмови з важкопораненими бійцями, з тими, хто щоденно ризикує своїм життям, допомогли здолати депресію. Погано працює ліва рука? Проблеми з пам’яттю? Високий тиск? А у них немає у кого рук, у кого – ніг, а хтось не може пригадати, як звати дружину і дітей. Тож нічого критичного, вперед.

У 2017-му пішов із посади головного редактора газети, залишився директором і видавцем.

Моє життя кардинально змінилося не через замах на мене, а через те, що сталося згодом. Мені було важко прийняти лицемірство і зраду багатьох близьких людей. Я втратив мотивацію як журналіст і громадський діяч. У 2019-му р. після парламентських виборів я втратив мотивацію як громадянин, бо знав, до яких катастрофічних наслідків приведе країну цей вибір. Зосередився на родині, написанні сценаріїв, а тепер знову повернувся до написання книг і намагаюся не згадувати про події десятирічної давнини і те, що за ними слідувало.

Але інколи варто це робити. Корисно, як кажуть психологи, для психіки, щось по типу «пропрацювати травму».
Суд, до речі, може тривати ще з десять років. Із відомим наперед результатом, обумовленим написаним вище. Зупинити процес неможливо, навіть якщо я б цього захотів. Такий, уявляєте, закон… Залишу дітям у спадок судовий процес. Який абсурд.

Будьте пильними. До нових захопливих зустрічей. Допомагаємо ЗСУ, підтримуємо ЗСУ. Зло мусить бути покаране. Бо з маленького зла, непокараного вчасно, згодом виростає стоголове чудовисько.