Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Суми вільні, сумчани нескорені

169

ПОНЕДІЛОК, 15 КВІТНЯ. У місті тихо, тільки відчувається раннє закінчення опалювального сезону. Та з огляду на фінанси, це навіть добре. Оскільки працюю за “розхристаним” графіком, на сьогоді припав вихідний, можна піти погрітися на вулиці. З ранку всі перехожі кудись поспішають, а мені не треба – приємне відчуття. Щоправда, друзі назустріч трапляються вже не так часто, як колись бувало. З різних причин. А заводити нових, мабуть, запізно. Сусіди тягнуть у під’їзд чи то карнизи, чи плінтуси, словом, щось негабаритне. Мішки з якимись будматеріалами чекають біля ліфту. Люди облаштовуються, розраховуючи не на один день. Хазяїни.
ВІВТОРОК, 16 КВІТНЯ. Зв’язок із друзями, яких не зустрічаю на сумських вулицях. Складніше стало нашим переміщеним особам в Європі. Побільшало проблем для українців у Німеччині, Італії, Польщі. Повної картини не осягну, бо розповідають кожен про своє, але тенденція вимальовується: здобувають оновлені довідки, якісь підтвердження, блукають бюрократичними лабіринтами, хоч і в електронній мережі. Співчуваю. Кажу, що, мовляв, тут життя котиться за спрощеною схемою – тільки слухай сирени та хрестись, а вся бюрократія – на небі.
СЕРЕДА, 17 КВІТНЯ. День починався спокійно, але, бігаючи у справах, почув від людей, що серйозно вдарили по Чернігову. Воно б пора до подібних новин звикнути, але – ніяк! Знову ще не пораховані загиблі. Ніякі удари по росіянських НПЗ чи аеродромах цього не відшкодують. Просто вибішують такі формулювання коментаторів, як “удар у відповідь”, чи “помста”. Різниця між стратегічним об’єктом і житловим будинком така ж сама, як між агресором і тим, хто борониться. Тут не шляхетні шахи і навіть не бокс з рефері і правилами, все значно примітивніше: нас хочуть знищити, а ми оце собі планували ще пожити. Обидві сторони роблять все, на що фізично здатні. В США республіканці чубляться з демократами. У Чернігові до вечора не розібрали всі завали. Нудна невизначеність у світі.
ЧЕТВЕР, 18 КВІТНЯ. Почались реальні обмеження енергопостачання за затвердженим графіком. У Сумах – поки що “для бізнесу і промисловості”. Люди кажуть, що по області вже давно цілі села залежать від генераторів. Слухаю і дивлюсь про розруху і потопи на росії. Чомусь не вражає, навіть не розважає. Своє собі ближче.
П’ЯТНИЦЯ, 19 КВІТНЯ. До рідної редакції, на другий поверх, проходив крізь організований, але щільний натовп. На першому поверсі дають якусь “гуманітарку”. Її поціновувачі коректні, але пильні: “Мужчина, ви дальоко?”. “Та далеченько!”, – відповідаю, бо насправді намагаюсь триматися подалі від таких утворень, як жива черга, принаймні, за можливістю. Ввечері чув два вибухи. Далеко. Подробиці – з ранку.
СУБОТА, 20 КВІТНЯ. Новини пишуть про ракетний удар. Потім з’являється версія: КАБи. Та яка в чорта різниця. Головне і найпозитивніше в цій очікуваній пригоді те, що цього разу постраждалих немає. Базарний дядько, в якого купував капустину, добре знається на сучасних системах ППО, як наших, пострадянських, так і “штатівських”. Цілу лекцію мені утнув! Спитав його, де служив – відповів, що у стройбаті.
НЕДІЛЯ, 21 КВІТНЯ. Прочитав: “:Суми вільні, сумчани нескорені!”. Ні, не на плакаті, а на спині у чоловіка. Ні, не тату, це одяг такий з’явився. Отак! До речі, не варто виправляти на “сум’яни”, люди краще знають, хто вони є.