Дітям про війну

Ось вже рік поняття війна увійшло у наше буденне життя. Страждають від цього як дорослі, так і діти. Війна приносить страждання не лише фізичні, а у психологічні.

Про те, як говорити з дітьми про війну, як підійти до цієї розмови, аби не завдати дитині ще більшої шкоди, як зберегти психічне здоров’я наших нащадків, поговоримо з практичним психологом, асистенткою кафедри психології, політології та соціокультурних технологій СумДУ Крістіною САХНО.
За статистикою Офісу генерального прокурора України, станом на 24 лютого 2022 р. понад 1388 дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії РФ. За офіційною інформацією ювенальних прокурорів, 461 дитина загинула та понад 927 отримали поранення різного ступеню тяжкості. На жаль, ці цифри не остаточні. Триває робота з розшуку дітей у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.
Найбільше постраждало дітей у Донецькій області – 445, Харківській – 272, Київській – 123, Херсонській – 90, Запорізькій – 84, Миколаївській – 83, Чернігівській – 68, Луганській – 66, Дніпропетровській – 64.
За інформацією Сумської обласної військової адміністрації, у Сумській області російські військові вбили 9 мирних маленьких мешканців нашої області.
Ці цифри жахають. Це цифри, які можна виміряти фізично. А от кількість дітей, які зазнали психологічної травми – у десятки, а то і в сотні разів більша.
Як допомогти малечі знайти відчуття безпеки та захищеності насамперед у своїх батьків, говоримо далі.

r: Як почати з дитиною розмову про війну?
К. С.: Звісно, з дітьми важливо говорити про війну, і для кожного віку потрібно надавати інформацію, яка б відповідала віку дитини. Найголовніше правило розмови – це відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.

r: Чи потрібно у подробицях пояснювати, що відбувається, чи достатньо загальних фраз?
К. С.: Найголовніше давати правдиву інформацію, відповідно до віку. Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють — отримають відповідь і захист.
Діти мають право знати, що в країні відбувається, тим більше, що вони можуть чути незвичні звуки, чують розмови батьків про обговорення новин, стають невільними свідками таких розмов на вулиці та в транспорті, чують новини по телебаченню і читають в інтернеті.
При розмові варто створити атмосферу, що підтримує, говорити коротко, зрозумілою дитині мовою, для найменших це можна зробити через сюжети казок, для підлітків – поділитись висловлюваннями авторитетних для дорослого лідерів думок. Разом почитати їхні дописи, знайти спільну відповідь.

r: Радять, розповідаючи дітям про війну, насамперед, заспокоїтися дорослим. Чому так?
К. С.: Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять, особливо, якщо це діти молодшого віку. Дитина має бачити, що дорослий емоційно стабільний. Так, він має право на свої почуття. Відчуваючи тривожність та не контролюючи свій емоційний стан та прояви емоцій, дорослі демонструють дітям, як треба реагувати на ті чи інші події, бо дорослий це авторитет для дитини. Не опанувавши перед розмовою своїх емоцій, ви ризикуєте тим, що діти потраплять в цю воронку почуттів і що надалі це приведе до підвищеної тривожності дитини.

r: Як говорити про війну з дошкільнятами? Як пояснити дітям молодшого віку, що зараз відбувається?
К. С.: Дуже доречно це робити через казки, малюнки, історії. У них діти можуть знайти відповіді на свої запитання, а також вони дадуть їм силу вірити в неминучу перемогу. Але треба і не забувати історії з нашого життя, і з історії людства. А інколи доброю відповіддю є дія: що ти можеш зробити для перемоги, наприклад, сьогодні гарно потренуватись, бо країні потрібні сильні та здорові.

r: Чому з підлітками потрібно не лише говорити про війну, а й шукати спільні відповіді?
К. С.: Так, пошук спільних відповідей дуже важливий, бо вони можуть отримувати інформацію з різних джерел, які не завжди є достовірними. Важливо вчити дітей, які вже самостійно користуються інтернетом, медіаграмотності та критичному мисленню, розповідати про те, як і для чого можуть поширюватися фейки. Треба перебувати в постійному довірливому діалозі, обмінюватися думками, адже для підлітків це важливо. Їм важливо знати, що ваша увага з ними, таким чином вони відчувають підтримку з боку дорослих.

r: Чи існують теми-табу у розмові з дітьми про війну?
К. С.: Заборони лише посилюють відчуття тривоги та невизначеності. Якщо дорослі не даватимуть дитині інформацію, не пояснюватимуть, що відбувається, то вона фантазуватиме і придумуватиме свої варіанти. І ці фантазії зазвичай ще страшніші за реальність, тому треба говорити все відповідно до віку. Але ніколи не можна говорити з дітьми будь-якого віку про виправдання насилля над будь-ким, навіть над загарбниками. А ще не потрібно казати дітям неправду. Краще сказати: “Я не знаю”, аніж придумувати брехню, яка у разі її викриття, підірве довіру дитини до вас.

r: Що робити батькам, щоб уберегти дитину від психологічної травми через війну?
К. С.: Головний обов’язок батьків – дбати і захищати свою дитину у будь-який час.
Аби звести до мінімуму вплив війни на психіку дитини, батькам необхідно створювати атмосферу довіри, підтримувати дітей, щоб вони відчували себе у безпеці поряд з батьками, контролювати свій емоційний стан, спостерігати за емоціями, почуттями своїх дітей, щоб у разі тривожних сигналів вчасно зреагувати, обмежити для дитини доступ до негативних новин, дізнатися, що вже знає та відчуває дитина.

r: Що робити, якщо ігри між 6-7-річними дітьми стали агресивними?
К. С.: У цьому віці діти дуже полюбляють ігри з виконанням певних ролей.
Вони експериментують із войовничими ролями, найголовніше, щоб вони розуміли, що є межа. Дитині треба пояснити, що ми маємо вміти домовлятися і знаходити компроміс, що треба контролювати свою силу та вчасно зупинятись. Не сваріть дитину, послідкуйте за їхніми іграми надалі, акцентуйте увагу на тому, що агресія – це не гарно і вона руйнує людські життя.

r: Як навчити дітей розуміти емоції, які вони відчувають, і контролювати їх?
К. С.: Це непроста задача, і робота не одного дня, цю навичку треба тренувати. Діти вчаться регулювати емоції, спостерігаючи за тим, як це роблять батьки. Тому ваш самоконтроль – це найкращий приклад для дитини.
Також слід постійно проговорювати та запитувати, що відчуває дитина, називати ці емоції, проговорювати різні варіанти розвитку подій при використанні різних емоцій, демонструвати вплив емоцій на події через розповіді та казки.

r: Чи можуть батьки самостійно розпізнати рівень травми у дитини та зрозуміти, що їй потрібна допомога не лише близьких, а й спеціаліста?
К. С.: Звичайно, не варто вести дитину до психолога після кожної істерики. Треба спостерігати системність таких проявів, що викликають у вас засторогу, це можуть бути поведінкові труднощі. Якщо вони багато плачуть чи щось інше, тоді є сенс звернутися до фахівця.

Альона Касаткіна, Панорама, №10-2023

“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб пітримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.