Воно колись попусте!

ПОНЕДІЛОК, 16 ЛЮТОГО. Вийшов на вулицю і мене задуло вітром назад, до під’їзду. Мороз невеличкий, але дме, наче у тундрі. Сяк-так діставсь до найближчого магазину. Знайомі дівчата-продавчині співчувають: “Мужчина, ви так змерзли, шо аж з носа тече! Ось віьміть у нас серветки!”. Малюю в уяві романтичну картину: пораненого лицаря якась більш-менш прекрасна дама, або аж ціла принцеса, перев’язує власною шовковою хусткою. А тут – “На, витри хоч носа!”. Деволюція архетипу, вибачайте за вчені слова!

ВІВТОРОК, 17 ЛЮТОГО. У Женеві приземляються літаки з делегаціями для чергових “бла-бла-бла-переговорів” з росіянцями. Про мир, звичайно. В Сумах вгатили по податковій.

СЕРЕДА, 18 ЛЮТОГО. Триває моя особиста епопея з заміною газового лічильника. Сьогодні – знов на Лебединську, до добродіїв від “Сумигазу”. Мороз. Вулиці з двобічним рухом для автотранспорту, але без тротуарів для пішоходів. Проте є обмерзлі узбіччя. Від кінцевої зупинки тролейбуса плентатись далеко і трохи страшно – мене обїздили, бібікали, але таки не задавили. Сама комісія досить гуманна: спитали тільки прізвище, поперекладали папірці й повідомили, що претензій до мене не мають. Поцікавився, навіщо тоді мене було викликати. Відповіли, що такий порядок. Може воно й смішно, але альтернативного “Сумигазу” в нас немає.

ЧЕТВЕР, 19 ЛЮТОГО. Всюди сніг. Сусіди розповідали, що “вранці не могли вилізти із під’їзду”. Маршрутки не ходять. Добрі люди порадили: “Пішки – скоріше”. Послухавсь, погріб робити щоденні справи. На Соборну вже підтягли техніку, чистять. Щоправда, воно виходить не дуже, але ж стараються.

П’ЯТНИЦЯ, 20 ЛЮТОГО. Поступово пристосовуюсь до темряви і інформаційної ізоляції. З ліхтариком бачу навкруги найважливіше. А щоб у вуха постійно бубоніли якісь “ексклюзивні новини” – без цього, виявляється, можна жити. З усіх сучасних технічних надбань мрію про такий гаджет, як електронна книга. Це можливість читати заздалегідь закачані великі тексти незалежно від ГПВ. Саме сьогодні – річниця початку війни з росією. І не четверта, а дванадцята.. Перший з загиблих хлопців, про кого випало написати, загинув від удару з російської території. Добре пам’ятаю, як точились дискусії про можливість стріляти по росії у відповідь або на упередження.

СУБОТА, 21 ЛЮТОГО. Нарешті реалізував свою “різдвяну тищу”. Чергу до бажаного віконця в “Укрпошті” організував дідок поважного віку, але не такої поведінки. Усе товариство, яке вишикувалось тут чуло, як йому пояснюють, що на рахунку вже нічого немає, що якусь там допомогу в цьому місяці вже отримав. Дід нагадує, що він інвалід й починає перераховувати усі свої діагнози. Ну й пам’ять же в чоловіка, мені б таку! Сусід по черзі смикнув мене за рукав і почав світську розмову: “Ці пенсіонери вже задовбали!”. Я підтримав, сказав, що сам пенсіонер, але не з “цих”, а інший, хитріший, підпільний. Посміялись. Полегшало. Мобільний зв’язок і інтернет одностайно дорожчають з березня. Порахував – відтепер це для мене як раз половина подарованої на Різдво “тищі”. Тільки щомісячно.

НЕДІЛЯ, 22 ЛЮТОГО. Закінчилась Олімпіада, якось невиразно сплив черговий етап переговорів з росіянцями. Олімпійські переможці отримали нагороди, переговорні групи роз’їхались – кожен при своєму. У Сумах нічого нового окрім несподіваних вибухів. Графіки відключень змінюються раз від разу, складається враження вільної художьої імпровізації. Злегка втомився від невизначеності, тому закінчую з надією, що воно колись попусте.