Про нетривалу радість буття

ПОНЕДІЛОК, 8 ЧЕРВНЯ. Вирубили світло. Добра нагода звільнитись від інету та проінспектувати ранкове місто без попередження. Так, нічого собі. Більшість населення аж мліє від квітів. Їх насправді вродило нівроку, яскравенько так, мажорно. На мене більше враження справляють дерева, які вкорінилися на дахах та “козирках” під’їздів. Це щось про незламність, відмову від зайвого, словом – про стоїцизм, без якого нині ніяк. Чув поодинокі вибухи, не зрозумів, де саме. А світло увімкнули годин за п’ять. Таке вже бувало, бувало й не таке. Налякали їжака…

ВІВТОРОК, 9 ЧЕРВНЯ. Гаряча вода з крана – то дрібна радість на самокаті, яка випереджає вантажний ешелон всілякого негативу. Оскільки можна вимити, випрати, почистити, та ще й самому бути, як нова копійка. З колекції нумізмата. Бо копійок, здається, давно нема. Копійками тепер на базарі називають гривні. Одну, дві, навіть п’ять.

СЕРЕДА, 10 ЧЕРВНЯ. Вибухи вночі та вранці, але, начебто, без постраждалих, тільки пожежа. Головною новиною, яка обговорюється скрізь – від сумського базару до центральних інфоканалів, стало влучання по залізничному вокзалу, точніше, як повідомили, уламки збитого дрона впали на перон, де були цивільні люди. Остаточний підсумок: четверо постраждалих. Звичайно, такі новини нервують. Не лише мене, в перші години напруження відчувалось у повітрі. Йдучи містом, мимоволі ловлю бентежні репліки про “обстріл вокзалу”. Близько до правди. Занадто близько. Увечері надибав інформацію про те, що сьогодні – цікава, навіть знакова дата: 1568 днів з початку цієї війни. Принаймні, відтоді, як її почали називати війною, а не якоюсь там АТО. Рівно стільки ж тривала Перша світова. До чого така фіксація уваги? Тоді результатом була капітуляція країн-агресорів, ініціаторів масового вбивства, а нині у нас війна, а на т. з. високих політичних орбітах – “переговори про початок мирних переговорів”. Досягнення хоч якогось прийнятного для України миру дипломатичними методами не уявляю, хоч і не скаржусь на брак фантазії. Вечір, 22.33. Черговий “бабаах”. Не по мені – це все, що зараз можу сказати напевно.

ЧЕТВЕР, 11 ЧЕРВНЯ. Після вчорашнього вечірнього прильоту постраждалих нема. Вранці бахнуло ще. Увечері – знов. Цього разу поранило чоловіка. Більш у місті нічого надзвичайного не трапилось. Та взагалі нічого такого вже не трапилось.

П’ЯТНИЦЯ, 12 ЧЕРВНЯ. Не все знав, бо знаходжусь у Сумах, тут вся увага. Тим часом Конотопська, Шосткинська, Білопільська, Зноб-Новгородська громади потрапили під удари БпЛА. Вбито двох людей. А просто за вікном “концерт” триває з ночі. Стрічка новин за день – перелік прильотів. Пожежі, вибиті вікна, пошкоджені автівки та будинки. Цього разу били незвичайно рясно. Прочитав у ФБ про можливість артобстрілу активно-реактивними снарядами. Достеменно не скажу, але схоже. Оголошення про евакуацію Глухова. Не примусову, але влада “наполегливо рекомендує”. Хотів дізнатись з офіційних джерел, що зроблено, аби людям було, чим виїхати і куди. Й досі хочу… На москві відмінили концерт на їх “красной площаді”. Цього разу українці не дозволили святкувати “дєнь росії”. Досить з них і “дня побєди”, після якого по Україні полетіло із подвоєною силою, а про погоджений обмін полоненими кацапи й не згадували. Поки вони ще по повній не отримали належне, хай хоч бояться. Від страху іноді розумнішають.

СУБОТА, 13 ЧЕРВНЯ. Ще два прильоти вночі. Проводжав родину друзів у “вимушене переміщення”. Не дуже далеко, вглиб України. Люди все влаштували для себе самостійно. Доброго знайомого, непересічного, цікавого, своєрідно талановитого хлопця мобілізували. Коли він працював двірником у центрі міста – був фігурою визначною, навіть знаковою. Кому на війну, кому – від війни. У кожного, як сказано, свій шлях широкий.

НЕДІЛЯ, 14 ЧЕРВНЯ. У Сумах тихо. Увечері вибравсь на Соборну. Звичайний недільний вечір з тихою музикою і кавою на вулиці. Знаю, що це не назавжди, але не нехтую моментами радості.