Олександр Лисенко: «Із 2014 підтримував фронт, а із 2025 року – воюю на фронті»

Цього тижня минула четверта річниця початку повномасштабної війни. Ми спробували пригадати події тих днів. Для цього зв’язалися із міським головою Сум у 2015-2023 роках Олександром Лисенком. Зараз він служить у Збройних Силах України.

R: Нині ви військовий. Чи змінилася ваша оцінка подій 24 лютого 2022 року навколо Сум у зв’язку з цим?
О.Л.: Не сказав би, що вона сильно змінилися. Моральна оцінка залишається такою ж – це агресія росії проти України, один із найскладніших періодів в існуванні Сум із часів Другої Світової війни. Маючи нинішні компетенції діючого військового, розумію, що дещо в той час можна було зробити інакше, краще. Але справа у тому, що сам характер війни із 2022 року змінився. Нині це війна технологій і дронів. Тоді ще все було більш традиційним. Проте, вважаю, що у взаємодії із військовими як представник міської, цивільної влади, зробив все від мене залежне для оборони міста. Також вдалося зробити все для збереження життя цивільних сумчан – наскільки взагалі можливо це зробити в умовах напівблокади міста. Проте, із точки зору військового, підготуватися до цих подій можна було краще.

R: Хто вам повідомив про вторгнення? Як минули перші дні блокади Сум?
О.Л.: О 4:00 ранку 24 лютого мені подзвонив командир 15-го батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади і повідомив, що у місті розгортається його командний пункт, а з російської сторони кордону чути потужний звук колон бронетехніки, що почали рух. Я одягнувся і пішки пішов до міськради. Невдовзі туди прибули всі мої заступники. Перше, що ми зробили – почали збирати інформацію про те, що відбувається. Мої заступники роз’їхалися по дорогах із Краснопілля, Миропілля, Юнаківки і Білопілля, які вели до Сум від кордону і повідомляли обстановку. Цю інформацію передавав військовим. Але, починаючи із 24 лютого, у нас було два основних завдання: забезпечення життя міста і допомога військовим у його обороні. Пам’ятаю, 26 лютого мені повідомили, що біля хлібозаводу зібралася юрба і почала ламати ворота. Люди були підбурені чутками, що хлібозавод припиняє випічку хліба – це була очевидна провокація. Негайно виїхав туди, поговорив із людьми, ситуацію урегулювали. Поговорив із власниками, із директором заводу – з’ясували розміри запасів борошна, домовились, що хліб будуть продавати із ранку до початку комендантської години всім бажаючим без перерви. Приїхав звідти, провів стрім-включення, щоб повідомити про це всім сумчанам. У перші три тижні подібних критичних ситуацій було багато, телефон дзвонив постійно.

R: До речі, чи існувала загроза, що Суми під час блокади залишаться зовсім без продуктів, електроенергії, тепла, води? Якщо так, як вдавалося вирішувати ці проблеми?
О.Л.: Всі ці загрози були реальними. Суми були фактично заблокованими, підвіз продовольства був дуже обмеженим. Домовлялися із власниками і керівництвом великих мереж супермаркетів, щоб вони провели інвентаризацію і створили невеликий запас продуктів. Треба було забезпечити продуктами усіх бажаючих, тож домовились, щоб не викладали відразу увесь товар на полиці і обмежили відпуск у одні руки. Також шукали шляхи підвозу продуктів із Сумського району і можливості доставки і розміщення гуманітарної допомоги. Із складами допомогло керівництво Центрального ринку – вдячний їм за це.

Вели діалог із власниками аптек про постійний графік роботи, бо на початку вторгнення багато із них взагалі припинили роботу. Також домовлялися про поставки ліків у гуманітарній допомозі.

Крім того, ми займалися питаннями соціального забезпечення – за ці питання відповідав мій заступник Станіслав Поляков разом із керівником департаменту соцзахисту Тетяною Масік. Спочатку була зібрана інформація про те, скільки у місті залишилося самотніх людей похилого віку та інвалідів без усякого догляду, у тому числі після виїзду родичів. Їм надавалася допомога. Розповідати про те, яким чином вдавалося забезпечувати місто електроенергією, теплом і водою, ще не настав час. Справа у тому, що схеми, створені нами тоді, працюють і зараз, під час блекаутів і масових відключень. Доводилось вирішувати величезну кількість питань життя міста, перерахунок зайняв би довгий час. Пригадую, що не було куди вивозити сміття, бо у районі полігону знаходились росіяни. Знайшли тимчасове рішення і для цього питання. Все вирішували в ручному режимі, збиралися на наради щоразу в різних куточках міста, аби не утворювати скупчень.

R: Як місто в цей час допомагало добровольцям і військовим, що боронили Суми?
О.Л.: Ми допомагали 117-ій бригаді й іншим військовим підрозділам всім необхідним по запитах. Ще вранці 24 лютого я отримав доручення від ОДА почати будівництво блокпостів. Мій заступник Михайло Бондаренко виконував це доручення, брав участь у зведенні блокпостів навколо міста. Ми забезпечували це будівництво бетонними блоками, про передачу яких домовлялися із сумськими будівельними фірмами. Для заправки техніки військових, добровольців ми використали запаси палива на всіх комунальних підприємствах міста – залишили тільки мінімум, щоб комунальники могли працювати.

R: Де були ваші рідні, чи вивозили ви їх із міста?
О.Л.: Дружина з донькою виїхали у західні області самостійно, я постійно залишався у місті разом зі своїм батьком. Він відмовився виїжджати. І тоді, в перші дні повномасштабного вторгнення, став свідком бою біля «артяги», адже його будинок навпроти.

R: Під час битви за Суми добре показали себе добровольці. Як міська влада за вашої каденції допомагала добровільним формуванням громади?
О.Л.: Із міського бюджету ми забезпечили добровольцям придбання обмундирування, бронежилетів, виділили кошти на закупівлю взуття. За кошти міста заправлялися усі авто ДФТГ. Добровольці отримали щомісячне грошове утримання і 100% пільгу із оплати усіх комунальних послуг. Міська влада також оплачувала харчування під час служби, надала усім дев’яти ДФТГ приміщення для базування, оплачувала утримання і комунальні послуги для цих приміщень. Без залучення бюджетних коштів, за мої особисті кошти, гроші сумських підприємців і просто небайдужих сумчан придбали для добровольців 15 автомобілів.

R: Кому можна сказати дякую за те, що Суми стали «Містом – героєм»? Які почуття у вас викликає це звання?
О.Л.: Суми і сумчани, безумовно, заслужили звання «Міста-героя». Але у цього подвигу є імена. Передовсім тих, хто загинув під час захисту Сум у 2022 році, хто загинув від російських обстрілів, і тих, хто захищав наше місто і всю Україну з 2014 року, і захищає зараз, у 2025-2026 роках. Маємо їх пам’ятати.