З миру по нитці

Чи закінчиться війна у листопаді чи буде тривати ще три роки

Президент України Володимир Зеленський доручив закінчити війну до листопада 2026 року. Принаймні, так сказав голова Офісу президента Кирило Буданов. Президент України Володимир Зеленський наказав розрахувати ресурси країни ще на три роки війни. Принаймні, так пишуть авторитетні західні медіа.

Ми точно знаємо, що одне одному не заважає, а навіть допомагає. Кажуть же: хочеш миру – готуйся до війни. Але що ми, громадяни України, знаємо або хочемо знати про наміри керівництва країни? Яким словам довіряти, а які ставити під сумнів?

Абрамович і лист путіну
Отже, майже вся країна весело реготала і казала: «Так йому, козлу!» з листа Володимира Зеленського володимиру путіну. Мовляв, яка чудова інформаційна атака. І мало хто слухав відповідь путіна. Це схоже було на м’ячик, який підкинули для вдалого удару на очах величезної аудиторії санкт-петербурзького економічного форуму.

Напередодні в гості до Зеленського (стверджують, що за його ж запрошенням) прибув «гаманець» путіна Роман Абрамович. Тобто, представники ворогуючих сторін зустрілися не на нейтральній території, а одна сторона приїхала до іншої. Напевне, щоб почути щось таке, чого не можна передати ні дипломатичним шляхом, ніяким іншим, навіть зашифрованим електронним, тільки з рук у руки, так би мовити. І це дуже дивно. Якщо, звісно, не згадати про те, що саме Роман Абрамович був одним із архітекторів Стамбульських перемовин у 2022 році.

Одразу ж після візиту Абрамовича, який, як багато хто думає, був спрямований на початок процесу переговорів про закінчення бойових дій, Зеленський пише путіну того самого відкритого листа, короткий зміст якого можна передати так: «Чуєш, ти, старий козел, здавайся! Інакше тобі і твоїй країні кінець!».

Тобто, вони з Абрамовичем або не домовились, або, навпаки, домовилися, але зовсім не про те, про що ми думали. Бо чому це раптом зустріч між Зеленським і Абрамовичем мусить бути обов’язково про мирні перемовини чи щось там такого? Може, вони зовсім про інші речі розмовляли?
Це просто питання. Трохи несподіване, зрозуміло, але ми з дитинства знаємо, що критичне мислення значно швидше призводить до об’єктивного пояснення явищ природи і політики, ніж сліпа віра в заголовки в медіа.

путін також зустрічався з ексканцлером Німеччина Шрьодером, дуже наближеною особою, і також архітектором «Стамбулу-2022». Зміст їхньої розмови невідомий наразі.

Зеленський же поїхав говорити з лідерами «великої трійки» – Німеччини, Франції та Великої Британії. Серед усього іншого важливого у підсумках прозвучало, що учасники цієї коаліції надалі обіцяють утримуватися від публічних інформаційних заяв без консультації з партнерами. Не ясно, про що саме йдеться, але щось підказує, що про те саме, про що говоримо тут ми.

Небезпеки для Сум
Тим часом далекобійна російська артилерія вже цілить по Сумах. Вісім пострілів з інтервалом 6-8 хвилин (перезарядити, щоб ствол охолонув) – тобто, могли собі дозволити без перешкод стріляти майже годину. Стріляли з території російської федерації, швидше за все, з домінуючої висоти за Краснопіллям.

Ворог також перерізає трасу Суми-Харків у районі Богодухова (20 км до кордону), фпв-дрони на оптоволоконні і без долітають до околиць міста. Завдання у ворога зрозуміле: дістати дронами до залізниці і взяти її під контроль; взяти під вогневий контроль всі автошляхи, що ведуть до обласного центру. Чи можливо це?

Усі ми бачимо, як круто працюють дронами середньої дальності наші славні ЗСУ, перекриваючи логістику ворогу на півдні. Провідну роль в цих операціях виконує дрон американського виробництва Hornet. У росіян дрону з такими технічними характеристиками і такою низькою ціною у виробництві (до 5 тисяч доларів) наразі немає. Протидіяти цьому дрону складно, літає він 120, а то й 160 км за підходящої погоди. А користі приносить дуже багато.

Та сучасна війна характеризується тим, що технологічна перевага постійно переходить від однієї сторони до іншої. Невдачі російської армії навесні 2026 р. спричинені багатьма факторами, в тому числі, і відключеними «Старлінками», що завдало відчутного удару по логістиці та управлінню. Але вже скоро, на жаль, росія запускає мережу власних супутників, які, як вони запевняють, будуть кращими за «Старлінк». Але запевняти – це одно, а забезпечити стабільне функціонування – зовсім інше. Та факт залишається фактом: росія досить швидко закриває свої потреби.

Те ж саме станеться із дронами Hornet та іншими дронами середньої дальності. Ворог уже має на руках майже всі складові, і за кілька місяців створить власний аналог, паралельно винайде спосіб ураження дронів українських. І коли в руках росіян теж будуть дрони, здатні кошмарити логістику на відстані 120-140 км, тоді і стане можливою блокада Сум. Бо, якщо подивитися по мапі – це дуже зручний кавалок території для відрізання від «великої землі». І це тільки питання часу, як і питанням часу буде здатність ЗСУ ці дрони успішно збивати. Тож, ймовірно, найближчим часом на нас чекає запекла битва за повітря навколо Сум.

Війна технологій
Можна те ж саме сказати і з приводу того, як розвиватимуться події і на всьому театрі воєнних дій. Дрони ставатимуть все більш довершеними, тож атаки на українські міста будуть ще більш масовими і перерви між атаками скорочуватимуться.

Те ж саме відбуватиметься і в інший бік: наші дрони битимуть все далі і далі в глиб росії, помалу знищуючи виробничий потенціал. Але наразі росія, на жаль, справляється з паливною кризою, як впоралася свого часу з такою кризою і Україна. Місяць-два, і будуть налагоджені нові мережі поставок, на армію їм принаймні поки що вистачатиме.

Натомість Україні для рівної боротьби не вистачає балістики. Немає сенсу зараз іронізувати з обіцяних «трьох тисяч «Фламінго»», бо це взагалі тема для окремого матеріалу. Але факт залишається фактом, на жаль. Таким самим печальним, як і прогнози високопосадовців щодо кількості ракет у ворога. З високих кабінетів розвідки заявляли, що там залишилося дуже мало ракет, що ось ще пару обстрілів – і вони закінчаться. А тепер ми знаємо, що ворог тільки збільшує виробництво і ще не досяг стелі в цьому процесі.

Тож, якщо підсумувати, зі стрімким розвитком технологій і можливостей середньо- і далекобійних дронів руйнування всередині обох воюючих країн збільшуватимуться, як і кількість людських жертв. Але критичною ситуація буде лише в прикордонних регіонах, 100-120 км вглибину, а також біля лінії бойового зіткнення.

«Бусифікація» та її наслідки
Тут ми підходимо до ситуації «на землі», де все не так добре, як розповідають у новинах.
Найголовніша проблема України – мобілізація. Точніше те, що називають мобілізацією, а на практиці є відловлюванням неспритних чоловіків. Омбудсмен Лубінець говорить, що президент знає про «бусифікацію», але не підтримує. І президент проти насправді, але вдіяти нічого не може. Наче не він Верховний головнокомандувач. Дивні слова.

Але давайте на чистоту. В армії нині платять недостатньо. Навчають не завжди добре. Терміни служби не обмежені. Вірогідність загинути, якщо ти, звісно, не на блатній козі туди заїхав, висока. За даними міністра оборони Федорова, від мобілізації наразі переховується близько 2 млн чоловіків. Черг до ТЦК немає. З іншого боку, зараз в ЗСУ служать 7% неправильно (незаконно) мобілізованих: багатодітних, інвалідів, заброньованих і т.п. Тобто, їх спіймали, забрали телефони і силою змусили написати заяву про бажання служити, так виходить? Ці люди (близько 100 тисяч приблизно), звісно, судяться і хочуть повернутися додому. І держава їм буде винна.

Тут не про те, що треба чи не треба служити. Тут про те, що правил і законів мусять дотримуватися всі. Коли правила порушують одні, відповідно, порушуватимуть їх і інші.

Не можна давати жодній структурі повноваження, які більші за закон. «Благими намірами вимощена дорога в пекло», – чули ж про таке. Тим більше силовій структурі, не підконтрольній, за великим рахунком, нікому. У таких неконтрольованих системах з величезними повноваженнями завжди і дуже швидко зростатиме корупція і нехтування законом.

«Так, – скаже патріотично налаштований читач, – але ж служити треба! ЗСУ потребує солдатів!» . Ніхто не заперечує. Але мова про те, що на даному етапі система мобілізації не те, що не ефективна, вона працює вже не тільки проти самої мобілізації, а й проти держави Україна. Це шлях в нікуди, точніше, до поразки.

Тому дуже добре, що міністр оборони Федоров розпочинає зміни. Не пишу «реформи», бо поки що це не можна назвати системними змінами, але треба починати щось робити, суспільство балансує на дуже небезпечній межі.

Невідомо, чи спрацює запропонована міністром формула підняти заробітну плату і, головне, заповнити половину складу штурмових підрозділів іноземцями, але пробувати потрібно. Бо де три роки війни, там і чотири, а де чотири, там і шість. І не варто сподіватися, що у росії не вистачить ресурсів. Варто дбати про те, щоб в України цих ресурсів більшало, а не меншало. Працювати зі своїм потенціалом. Бо наступний Абрамович приїде не скоро. І Володимир Олександрович знущальних листів путіну може писати хоч кожний день – легше від цього стане тільки ідіотам.