Владика Мефодій: “Місія церкви – не політиканство, а духовна опіка над народом»

Напередодні свята Пасхи Христової ми опублікували Пасхальне послання Високопреосвященнійшего Мефодія архієпископа Сумського і Охтирського. А ще ми мали бесіду з владикою Мефодієм, і він відповів на деякі запитання, які здаються нам актуальними саме сьогодні.

r: Владико, хотілося б почути саме від Вас коментар на тему: “Війна і християнська віра”. Адже необхідність брати в руки зброю і йти на війну, начебто суперечить християнським принципам, але ж інколи люди мають боронитись під загрозою фізичного знищення.
В.М.: Війна – це трагедія для багатьох людей, але на війні одні можуть виступати як загарбники, інші мають боронитися, захищати свої родини і домівки. Зараз в Україні ситуація ще оригінальніша, бо саме українці, Русь, породили росію. Юрій Долгорукий побудував москву, петербурзькі канали викопані козаками, омськ, красноярськ, хабаровськ та ще багато російських міст на Сибіру збудовано руками українців, і їх нащадки там залишились донині. Та до влади в росії прийшли правителі, які забули, де їх корені, хто дав їм християнську віру. Вони направили своїх нащадків вбити наш народ. Ми мали надію, що вони опам’ятаються, що архієреї звернуться до президента, переконають його, що так чинити не можна. Але не сталося. російські церковні ієрархи виявились слабкими, вони не тільки не зупинили війну, а сприяють їй. Ми змушені діяти так, як в грізні роки робили князі, українські гетьмани – озброїлись і стали до оборони. Наші супротивники не готувались до такого опору. Колись наші воїни зупинили фашизм, йшли воювати майже з голими руками, так і тепер наші хлопці своєю відданістю, жертовністю зупинили ворога. На жаль, багато наших синів загинули. Колись я казав на одному з похорон, що ці люди – наше українське золото, навіть більше – найдорожчий наш скарб, найвища цінність. Вони ніколи не вмруть серед нас!

r: Чи вважаєте Ви, що Україну наші люди відстояли, не зважаючи на те, що війна триває?
В.М.: Так, абсолютно. Вороги розраховували на блискавичну операцію, за 2-3 доби забрати землі аж до Польщі. Як сьогодні очевидно, прорахувались. До зброї взялись не тільки українці, але й азербайджанці, вірмени, поляки – всі народи, які проживають в Україні, стали боронити свій спільний дім. І, на щастя, в цій боротьбі ми не залишились самі. Ви знаєте, що нас підтримав майже весь світ, в Україну поїхали люди з Канади, США, Польщі, країни Балтії надали велику допомогу. Колись Україна віддала свою зброю добровільно, ми показали, що воювати не хочемо. Серед гарантів нашої безпеки була і росія, і ось тепер гарант на нас напав. Ми сподівались на більшу допомогу від усього цивілізованого світу, але слід подякувати за те, що є. Я вважаю, що в першу чергу треба подякувати польському народу, бо вони перші прийняли до себе наших жінок і дітей зі сходу. Бо там була катастрофа, горіли міста. Дуже швидко до себе стали приймати наших вимушено переміщених людей інші країни, всім щира подяка.

r: В чому полягає місія Православної Церкви України у цій війні?
В.М.: Церква організувала капеланську службу для того, щоб солдати отримували духовну опіку, підтримку. Бо без духу армія не може існувати, без молитви людина жити не може. Тому ми і направляємо наших священників безпосередньо у діючі частини. Друга частина наших священників співпрацює з волонтерами, тобто допомогає збирати і доставляти на фронт багато необхідних речей, їх перелік дуже великий. Ми також опікуємося пораненими, які знаходяться у лікарнях та шпиталях, здобуваємо ліки та медичне обладнання. Наші священники регулярно відвідують поранених, це дуже важливо – підтримати молоду, але тяжко поранену людину, налаштувати її на те, що Господь допоможе, відновити людині сили. І така робота провадиться по всій Сумській єпархії.

r: Як вплинула ескалація війни на стосунки між ПЦУ і УПЦ?
В.М.: Наша церква завжди за державу, бо національна церква може існувати тільки в державі. московський патріархат фактично є підрозділом рпц. Зараз в Україні вони змінили свою абревіатуру, “мп” з назви прибрали, але по суті нічого не змінилось. За церковними календарями вони підпорядковані рпц. Дещо змінилось, вони перейшли на українську мову, не поминають патріарха кіріла, але не приєднались до України в повній мірі. Церква повинна займатись не політиканством, а питаннями духовної опіки над народом, духовним розвитком. Процес переходу до ПЦУ по Україні триває, вже близько 3-4 тисяч парафій перейшли до ПЦУ. По Сумщині – близько 70 таких парафій і храмів. На жаль, відомі дуже негативні приклади. Певна частина мп допустила прямий колабораціонізм. Це дуже тяжко для священників, навіть казати не хочеться. Проти деяких діячів упц зараз ведуться слідчі дії, навіть архієреям правоохоронні органи інкримінують. Що таке бути наводчиком, вказувати цілі для російських військ?! Факти свідчать про те, що скоріш йдеться не про об’єднання чи ліквідацію, а про реорганізацію утворення, яке називає себе упц. Вже підготовлений і прийнятий у першому читанні певний законопроєкт, будемо сподіватися, що цей процес буде доведено до логічного кінця.
Дорогі брати і сестри! Вітаю вас із святом! Воскресіння Христове – свято найбільше для нас. Христос воскрес! Хай благословить вас і ваші родини воскреслий Господь, підтримає у цей непростий час і оберігає ваші домівки і родини!

Олексій Сікорський, Панорама, №19-20244