Сумчанка доставила з Польщі волонтерську допомогу у Суми

Сумчанка Анна Положій разом із польським волонтером Fundacja Kordon Бартломеєм Субочем привезла до “Першого сумського гуманітарного штабу” гуманітарну допомогу для людей, евакуйованих з прикордоння Сумської області. У величезному бусі їжа, ліки, предмети гігієни і ще багато іншого

Анна була в дорозі понад добу. В Суми ж приїхала на кілька годин: волонтерка має повертатися якнайшвидше у Варшаву, бо відпустка на роботі закінчується, повідомляє Суспільне.Суми.

– Ми дуже довго готували цей виїзд, це тривало 2 місяці, каже Анна, яка від початку війни з трьома синами живе у Варшаві. – Коли почалися ці найнебезпечніші дні для нашого прикордоння, для тих сіл, для тих людей – це змінило нашу буденність, ми не могли нічого не робити. Я на своїй роботі, в Центрі науки “Коперник”, вигукнула гасло, що “ми їдемо до Сум, це моє рідне місто”. Люди відгукнулися, допомогу збирали просто по крупинках, по дрібничках. Під час зборів також допомагала фундація “Fundacja Dobro Zawsze Wraca”, це значить “Добро завжди повертається”. Також як зібрали вирушили у подорож. Ми завантажилися, поїхали, кордон з пригодами перетинали, як завжди це буває. А за 50 кілометрів до Києва в нас пробилося колесо. Насправді це був дуже небезпечний момент. Я була за кермом: втримала, не знаю як, цей страшенно важкий бус і потім ми вдвох з Бартеком, волонтером Fundacja Kordon, підіймали його на домкраті і міняли це колесо. Нам вдалося, але, на жаль, це трохи затримало нас в часі, але ми дісталися! Так поспішали, що навіть отримали штраф за перевищення швидкості.

“Фундація Кордон допомагає українцям від початку повномасштабного вторгнення. Від 24 лютого 2022 року волонтери були одні з перших на кордоні, допомагали біженцям, годували, забирали, перевозили людей автобусами. Після цього почали їздити в гарячі точки: були неодноразово в Херсоні, в Запоріжжі — і це перший виїзд Фундації Кордон в Суми. Мене це дуже тішить, тому що я також є волонтеркою Фундації Кордон. Я два роки як українка в Варшаві й, врешті-решт, ми готувалися — і приготували виїзд в моє рідне місто. Ми привезли допомогу передусім для цих родин, які евакуйовані з сіл кордону, для старших людей, для родин з дітьми – це дуже цінно для нас, – продовжує Анна. –

Привезли підгузки, харчі, засоби гігієни, зубні пасти, мило, трішки ліків. Взагалі, ми тримали весь час зв’язок з Ксенією Гриник волонтеркою “Першого сумського гуманітарного штабу”, тому старалися укомплектувати автобус тим, що насправді потрібно. Ми питали, уточнювали, серед своїх знайомих, інституцій, організацій кидали клич. Також привезли різного роду молоко для маляток і для старших, різні баночки, консерви, їжу, напої, підгузки багаторазового використання. Також нам допомагали і приватні особи: в нас було дуже багато людей, які працюють на Європейський парламент або Комісію, або з інших інституцій Бельгії. Серед них і Марта Гузи, Йоанна Кирило, й Агнєшка Поребска, й Адам Зегель. Ці люди, які брали участь в організації того, щоб це все відбулося”.

“Щодня у Варшаві намагаємося допомагати”
– Дуже приємно повертатися додому не з пустими руками. Завжди, коли ми їдемо до когось зі своїх, ми щось веземо. І дуже приємно, коли ти можеш повернутися і привезти те, що потрібно. В мене багатодітна родина, ми виїхали на самому початку повномасштабного вторгнення, але щодня у Варшаві ми стараємося допомагати. Це може бути допомога така, що ми підемо та завантажимо комусь автобус, така робоча сила. Це можуть бути донати, це можуть бути організації таких виїздів, або подібних: серцем ми вдома, серцем ми з Сумами. Я знала, що зараз наше місто теж переживає тривожні часи. Мене питали: чи точно це потрібно тобі? Але ж зараз такий час, тому – так! Потрібно! І це потрібно і сьогодні, і буде потрібно завтра. Я сподіваюсь, що це не останній наш виїзд, тому що від початку ми говорили, що ми хочемо зробити два виїзди. Можливо, я не зможу взяти відпустку на роботі наступного разу, і я не приїду, але приїде інша компанія, в іншому складі, – будує плани Анна Положій.

“Це неймовірні люди!”
– Нас тримає ця велика місія, але зараз вже треба вертатися. Взагалі – це неймовірне явище – такі люди як Бартек і ті, які разом з нами в фундації. Деякі з них з Німеччини приїжджають до Польщі, щоб приїхати в Україну. Є дівчина Оля, яка жила в Миколаєві, зараз живе в Варшаві. Ці неймовірні люди працюють абсолютно на волонтерських засадах, тому що Фундація Кордон — це маленька ініціатива, не велика якась корпорація. Вони у вільний час шукають все це, допомагають, смикають за всі дзвоники, стукають в кожні двері, упаковують бус, їдуть, наприклад, в Запоріжжя або в Херсон. Або в Суми. Для цього вони беруть відпустку на роботі. Тобто, вони не їдуть на море або в гори, як могли б це зробити. Це важка робота: завантажити, проїхати за кермом, розвантажити, написати все це, підбити підсумки, документи зробити. А потім повернутися і без сну піти на роботу. Якщо, наприклад, у мене, або у Олі з Миколаєва є цей мотив — ми українки, це наша країна, це наша Батьківщина, то я завжди захоплююся поляками-волонтерами: що ними керує? Для мене це символ тієї справжньої дружби, яка може бути між людьми, і на яку жодна політика і геополітика, або щось ще не може впливати, – пишається Анна своїми колегами-волонтерами.

“Я хочу відчувати, що в той тяжкий для України час я щось робив”
Бартломей Субоч в Польщі працює столяром. Чоловік має власний бізнес: робить дерев’яні тераси. У вільний же час, говорить, він – волонтер:
“У різних людей різна мотивація, але, думаю, що багато поляків від самого початку розуміють, що ця війна – не тільки війна Росії з Україною, Україна в якомусь сенсі захищає Польщу, Європу. Є такі люди, які просто не хочуть сидіти і нічого не робити. Я не солдат, не військовий, я не можу воювати разом з вашими солдатами, але можу бути волонтером, привозити гуманітарну допомогу. Я думаю, що для більшості людей є велике прагнення щось зробити, а не просто сидіти та чекати. Колись історія це оцінить. В майбутньому я хочу відчувати, що в той тяжкий для України час я щось робив, а не чекав. І це є моя мотивація”.

На кепці, яку носить волонтер – український прапор. Цю нашивку, ділиться, подарували йому українські військові:
“Люди часто мене запитують, чи я українець. Я відповідаю, що ні. “Тоді навіщо ти носиш український прапор?” Я відповідаю, що я – волонтер. Багато людей звикли до цієї війни. Так я намагаюся показати, що в Україні весь час дуже складна ситуація”.

“В перші місяці повномасштабної війни наша фундація займалася допомогою біженцям, які потрапили на польський кордон. Допомагали їм дістатися до різних міст Польщі. Фундація Кордон також мала свій пункт у прикордонному місті Корчова, там було облаштовано місце, де біженці могли випити кави та чаю, чимось перекусити, отримати речі першої потреби.Через декілька місяців ми зосередилися на доставці гуманітарної допомоги в різні міста України. Намагаємося доставляти гуманітарку туди, де склалася найскладніша ситуація. Наша гуманітарна місія – доставляти допомогу безпосередньо до людей, передавати допомогу з рук в руки. Якби була така можливість, ми б відразу віддали її людям, які її потребують”, – Бартломей Субоч, волонтер, про історію Фундації Кордон.