Понеслося!

Референдум, вибори президента, мир, Зеленський-2 і тріумф «какая разніца» – все, що може статися, але не станеться у 2026 році

Як добре відомо, всі ці коні, миші, щури, мавпи та інші тварини, що символізують роки, запозичені нами зі східного календаря. А за східним календарем Новий рік починається в лютому, і то в різних числах, у залежності від календаря Місячного. Та кого коли в Україні такі дрібниці обходили? В країні, де будь-яку подію світового масштабу одразу примірюють на себе: «А що мені з цього? А чи намажу я собі це на бутерброд?» – подібні дрібниці не беруться до уваги. Тому східний календар із усім звіринцем швидко інтегрувався в двозначну українську систему свят і став безумовним символом-прогнозом. Перше січня? Перше січня. Новий рік? Новий рік! Так отож.
А хто ми такі, щоб нехтувати народними традиціями? Тож спробуємо осягнути галоп Вогняного Коня (чи Кобили? Тут потрібні експерти по Сходу) і поговоримо трохи про війну та мир не за Львом Толстим, а за Лесею Українкою. Тобто, поглянемо на світ, який кругом нам винен, і на себе, любимих, своїм ласкавим і недоброзичливим українським поглядом.

У тилу
Кінь (Кобила?) хоч і Вогняний, але зима при ньому в Україні обіцяє бути льодяною. І була б така сніжна погода на радість дітворі, аби не війна. Поки що енергетики, тепловики, газовики справляються і ремонтують пошкоджену російськими ударами інфраструктуру. Але очевидно, що в багатьох містах система працює на межі. Скільки ще ударів витримають мережі Києва, Одеси, Сум? На щастя, обивателю це невідомо. Люди привчилися жити з електроенергією по 4-6 годин на добу, але, напевне, це також той максимум, коли можливо підтримувати життєдіяльність на більш-менш прийнятному рівні.
Якщо ворог продовжить результативно точково знищувати об’єкти генерації та розподілу електроенергії, якщо візьметься ще й за теплову генерацію – життя цивільного населення стане вкрай важким. Тож наразі настають найтяжчі три місяці цієї війни для тих, хто не на фронті.

І на фронті
ЗСУ героїчно дають відсіч ворогу на всіх ділянках. Хіба що окрім села Грабовського, що у нас на Сумщині. Деталі, думаю, ви знаєте, їх не варто повторювати.
Яскравим успіхом ЗСУ стала операція в Куп’янську, і це дає надію, що в 2026 році ворог не зможе стрімко просуватися в бік Харкова.
На Сумщині такої впевненості немає. «Кіл-зона» помалу розширюється, і розширюється не в бік кордону, на жаль. Заява російських генералів путіну, що «…до Сум залишилося 20 км», відповідає дійсності, але маємо надію, що ворог їх не пройде.
Менш із тим, кожного дня російська армія просувається вперед. То тут, то там, то на Донбасі, то на півдні. Не набагато: по кілометру, по два, по три. Але щоденно. Тож завдання по стабілізації лінії фронту залишається відкритим, що сильно впливає на українську позицію на перемовинах.
Наразі під загрозою велике індустріальне місто – Запоріжжя. Фронт там ще ближче, ніж до Сум, але найгірше, що він досить жваво рухається. Запоріжжя розділено майже навпіл Дніпром, і якщо ворог зайде в місто, то застрягне там надовго. Проте сам факт окупації хоча б невеличкої частини міста-мільйонника стане психологічним ударом для України, бо продемонструє, що стратегія «повзучої війни», обрана росією, рано чи пізно приносить результат.

Що там ворог
Українські політики та експерти «ховають» ворога кожного року, як персонально так і колективно: і путін хворий скоро здохне, армія недієздатна, економіка обвалиться. Але воно, падло, не дохне. Та й говориться це з однією метою – вселити надію в найтупіші українські голови. Таких завжди вистачає.
От і зараз обіцяють невідворотній колапс російської економіки, відповідно, недофінансування армії, відповідно, зменшення сили наступу, відповідно, послаблення переговірних позицій. Звісно, дуже б хотілося, щоб так воно і сталося. І чим швидше, тим краще. Бажано б завтра, максимум, післязавтра.
Можливо, так і станеться, і якісь (іпотечна, банківська, кредитна та ін.) кризи підірвуть економіку ворога. Та росія – величезна країна. При всіх негативних прогнозах вони мають не тільки свої, а й китайські ресурси. Бо Китай не дасть росії впасти, в його інтересах – підтримувати росію в боєздатному стані не поразки, але й не перемоги.

Приборкати Вогняного коня буде дуже складно. Та пам’ятаємо про історичний факт: перші дикі коні були одомашнені 4 тисячі років тому саме на території нинішньої України

Тому ми маємо такий «вогняний» прогноз, що 2026 р. таки може стати переломним у війні, але пам’ятаємо, що серед усіх тих коней, кобил, щурів та мавп є китайський Дракон. Не виключено, що в цьому році він вступить у гру значно активніше. Зрештою, Дракони вміють вивергати полум’я…

Що у нас
Як читач помітив, автор свідомо уникає теми мирним перемовин. Бо немає сенсу говорити про те, про що немає достовірної інформації, окрім заяв: «Ми суттєво просунулися вперед!».
Хтось робить такий прогноз, що останні призначення Володимира Зеленського є реакцією на негативні результати перемовин. Мовляв, Трамп повідомив, що шансів немає, тож готуйтеся до довгої війни, тому президент вирішив підсилити ОП Будановим і змінити кілька міністрів.
Та видається, що все набагато банальніше. Справа виключно в контролі над грошовими потоками та політичними процесами. Будь-яка українська силова структура нагадує поліцейського, який, врятувавши людину після ДТП, обчищає його автівку. Так само українська поліція однією рукою бореться зі злочинністю, а іншою закриває або «шиє» справи та «цікавиться» бізнесменами; одні прикордонники героїчно воюють, інші займаються контрабандою; ТЦК однією рукою роблять добру справу – мобілізують людей до ЗСУ, а іншою – самі знаєте, що; однією рукою СБУ провадить геніальні операції на території противника та в морі, іншою – переслідує журналістів за наказом влади і займається нелегальними оборудками та контрабандою. Те ж саме стосується ГУР Буданова.
Про Буданова і ГРУ є й окрема історія, пов’язана з близькою до Зеленського особою – Марією Левченко, яка і є тією людиною, яка суттєво впливає наразі на це призначення. Бо Левченко, її чоловік, дружина Буданова, сам голова ГРУ – люди одне одному не чужі, м’яко кажучи. І якщо уважно придивитись до піар-подій, пов’язаних із Будановим, за останній місяць, то ми побачимо цілеспрямовану компанію, спрямовану на покращення іміджу. Тож жодних несподіванок у цьому призначенні точно немає, тим більше, це ніяк не пов’язано з перемовинами та Трампом (хоча Буданова американські медіа оцінюють куди вище за Єрмака і Умєрова). Тож звільнення Малюка в цій історії – не що інше, ніж перерозподіл сфер впливу згідно нових реалій «безєрмаковщини».
Правда ж, в таке не хочеться вірити? І ми теж не будемо. Побачимо, куди Кобила доскочить.

Мир та вибори
Мирні перемовини не можуть тривати нескінченно. Атакою на Венесуелу Трамп продемонстрував, що він здатний на рішучі дії і готовий до будь-якого розвитку подій.
Розглянемо варіанти, які можуть очікувати Україну в 2026 році.
Мир на умовах «20 пунктів» за умови проведення всенародного «референдуму». Референдум в даному випадку – найпідліша річ, яку може застосувати Зеленський. Очевидно, що саме дійство пройде під іншою назвою і, швидше за все, в цифровому форматі. Відповідно, результат буде той, що треба. Так само можуть провести і вибори президента з відповідним результатом. На вибори місцевого самоврядування і ВР сподівання немає, бо ситуація повністю влаштовує Зеленського і його «п’ять-шість менеджерів»: головами обласних військових адміністрацій усе частіше стають вихідці з силових структур, якщо точніше – поліцейські; міських голів, які не погоджуються на «умови гри», прибирають, їх місце займають люди з «зеленої» команди.
Таким чином у 2026 р. місцеве самоврядування може бути повністю підкорене, Верховна рада й так повністю підкорена ОП, уряд також, Буданов зробить вертикаль влади ще міцнішою, і, зрештою, країна перетвориться на авторитарну.
Після чого можна буде підписувати мирну угоду.

Що там союзники
Наприкінці треба обов’язково додати, що в усьому, що станеться поганого, будуть винуваті наші союзники: Британія, Німеччина, Франція і особливо Сполучені Штати та Польща. Чому вони? Бо а хто ж іще, як не вони?!
Це, звісно, жарт. Наші сподівання полягають в тому, що у союзників вистачить коштів і політичної сили підтримувати Україну.

Україні можуть дати все: гроші, розвідувальні дані, зброю, іншу підтримку, але людей сюди ніхто на війну не дасть. Поки війна, звісно, сама не вийде за межі України

І якщо мирної угоди не буде, то саме остаточні санкції США щодо російської нафти можуть привести економіку ворога до глибокої кризи. Не за рік, так за два.
Та весь цей час Україні доведеться десь брати людські ресурси для фронту – і битися, битися, битися…
Бо Україні можуть дати все: гроші, розвідувальні дані, зброю, іншу підтримку, але людей сюди ніхто на війну не дасть. Поки війна, звісно, сама не вийде за межі України.
Таким нам бачиться цей Вогняний Кінь – непередбаченим, стрімким і вкрай небезпечним. Приборкати його буде дуже складно. Та пам’ятаємо про історичний факт: перші дикі коні були одомашнені 4 тисячі років тому саме на території нинішньої України. Тож маємо шанси.