Діди розвоювались

ПОНЕДІЛОК, 5 СІЧНЯ. Перший день справжньої зими – трошки морозу і досхочу свіжого, стерильного медично-білого снігу. Суми наче зібрались сфотографуватись для новорічно-різдвяної листівки, тільки зайчиків-білочок бракує! День відносно вільний, вдягнений я тепло, тому вирішив влаштувати рекреаційну прогулянку у Міський парк. Гарно й безлюдно, може тому й гарно. Зустрів двох білок і одного запорошеного снігом Чехова. Балакали, бо в мене ще з Нового року залишилось трошки пристойного бренді. Ми однієї думки про Суми і про цей світ взагалі. Вони недосконалі тільки тому, що так заплановано. Аби було смішніше. Аж сюди чути серйозний голос, який запрошує до укриття, бо, мовляв, дрони летять. Не зважаю, лишаюсь на місці. Далекий вибух. Не дадуть з людиною побалакати, падюки! Вже вдома дізнаюсь, що таки гепнуло, але нікого не зачепило. Все одно, як там у іншого класика: “Іспортіл пєсню, дуррак!”.

ВІВТОРОК, 6 СІЧНЯ. До роботи, годі гуляти. Зустрічаюсь з людьми, домовляюсь, планую. Мимохідь залагоджую свої жалюгідні фінансові справи. Анонсована “різдвяна тища” нарешті мене знайшла. На роботі нагадали, що Водохреща саме сьогодні. А я, бевзь старий, забув про перехід на новий календар! Але вже не хлопчик, тому ніяких ополонок, увечері нагрію води у каструлі й урочисто омиюсь.

СЕРЕДА, 7 СІЧНЯ. Сьогодні ще одне, їхнє Різдво. Дивлюсь на путіна під ялинкою. Друг питає: “Нащо тобі ота гидота?”. А мені чомусь прикольно. Воно серйозно запевняє, що полізло в Україну із “денаціфікацією” за особистим божим дорученням. Кому вони там моляться, цікаво?

ЧЕТВЕР, 8 СІЧНЯ. Зима взяла тайм-аут, під ногами хлюпає, в черевиках – також. Швендяю по калюжах на тематичну зимову фотовиставку. Це вже друга виставка, на відкритті якої вирубили електрику. Так-сяк викрутились з пауербанками та ручними ліхтариками. А виставка гарна, треба писати. Повертаюсь повз згаслі світлофори, вже підготувавсь, що й вдома темно. Та ні, навіть ліфт працює! Подививсь, як американці вправляються із путінським танкером, ліг спати у доброму гуморі. За годину прокинувсь, бо змерз. Холодна батарея! Кожух, ще одні штани і шапка, щоб вуха уві сні не повідмерзали – аварійний комплект завжди напоготові.

П’ЯТНИЦЯ, 9 СІЧНЯ. Прокинувсь від спеки. Батарея в мене лишилась одна, але жарить добряче. Так і не знаю, що то воно було вночі. Киянам гірше – їх надумали заморозити і лишити у темряві. Тримайтесь, друзі! Всі – знайомі й незнайомі, тримаймось разом! Можу тільки сказати щось таке. Прикро. Десь на околицю Львова прилетів путінський “орєшнік”. Згоріло лише зібрання творів лєніна, постраждалих нема, а балачок у соцмережах – наче небо впало і земля репнула. Десятки припущень про те, на що й кому він, той путло натякає чи за що саме хотів помститись. Оце насправді нудно й нецікаво. Майнуло повідомлення, що кацапи захопили нашу Андріївку. У місцевих джерелах читаю, що таки хотіли, але не вийшло – здохли. Звичайно, перевірити не можу, але відчуваю, що на кордонах гаряче, хоч у місті відносно тихо.

СУБОТА, 10 СІЧНЯ. Шкрябаю віником під новини з YouTube. Трампу сподобалось “танго з танкером”, він продовжує. Воно, наче, нам і на користь, але щось мене в цій ситуації напружує. Та про це згодом, коли невідкладні справи закінчу.

НЕДІЛЯ, 11 СІЧНЯ. Відчуваю, що за тиждень світ дещо змінився. Венесуела вже не та, в Ірані скрізь “палять сільради”, данська Гренландія почувається не дуже впевнено. Два старих дідугана розвоювались, один – в Україні, другий – по всьому світу. Партнери і союзники думають, як би нам допомогти. Про далекобійну, паритетну зброю наче не чують. Сумно, але так є.