Адвокат Валерій Макеєв: «Держава є, доки є верховенство права»

Як це працює в реальному житті: про зниклих без вісти, СЗЧ та ТЦК

Адвокат Валерій Макеєв – людина досвідчена і по-житейському мудра, в рідних Черкасах, та й по всій Україні як юрист-професіонал відома. В юриспруденції давно. Першу виграну справу датує 1991 роком, свою першу юридичну компанію «Мак Консалт» зареєстрував у ще далекому 1997 р.

Правозахисник (Національна премія за захист свободи слова ім. Лубченка) і журналіст (з 2017 р. – секретар НСЖУ), письменник, і про війну знає не з чужих слів. У 2014-му р. під час волонтерської поїздки потрапив до полону сепаратистів. Після звільнення написав дуже сильну книгу «100 днів полону, або Позивний 911», а згодом ще одну книжку на військову тематику – роман «Вірний присязі». Перед широкомасштабним вторгненням займався адміністративними справами: спори з податковою, банкрутства та т.п., хоча говорить, що в Україні адвокату важко триматися якоїсь однієї вузької спеціалізації.

Але в 2022 р. Валерію Макеєву напрямок адвокатської діяльності довелося змінити зовсім уже кардинально. Та й події останніх місяців роблять цю тему для суспільства актуальною. Бо на карту поставлене виживання держави. Тож сьогодні ми говоримо не про податкову чи фінансові спори, а про захист військових: без вісти зниклих, тих, хто самовільно залишив частину, діяльність ТЦК та інше.

Євген Положій: Пане Валерію, як сталося, що Ви почали займатися справами, пов’язаними з військовослужбовцями?
Валерій Макеєв: Такі часи. Проте не вважаю їх Темними. Перші справи з надання правничої допомоги у статусі «військового адвоката» розпочались у квітні 2022 р., і були пов’язані з першими безвісти зниклими воїнами, з першими загиблими. Це нові правничі виклики. Особа, яка безвісти зникла за особливих обставин – це особа, якої вже немає в складі бойової частини, але є маленька надія на те, що особа жива і, наприклад, знаходиться в полоні. Дива насправді інколи трапляються. Дуже рідко, але трапляються.

Є.П: Як зазвичай відбувається процедура визнання особи як зниклої без вісти?
В.М: Поясню на прикладі. Зникає в одному гарному підрозділі під час бою боєць. Його дружина з-за кордону звертається до мене, щоб я з’ясував обставини. Обставини такі, як підтвердили у відповіді на мій адвокатський запит і в службовому розслідуванні свідки і командир: ворожий наступ, куля потрапила бійцю в голову. Свідки розуміють, що боєць – мертвий, але забрати тіло немає жодної можливості. Вони перевірили і пересвідчилися, що він загинув, але вони – не медики і не мають права констатувати смерть. Тож, поки офіційно смерть не зафіксована, особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин. Були й інші приклади – по «Азовсталі». Всі бійці, які перебували в укритті, в яке влучив КАБ, загинули. Тіла, звісно, залишилися там. Але на них видали свідоцтва про смерть, без тіл. Хоча в 99 випадках зі 100 практика однозначна: немає тіла – немає констатації смерті. Констатація смерті в такому випадку настає через два роки після того, як особа визнана без вісти зниклою. Така процедура здійснюється за ініціативою військової частини або рідних та близьких.

Є.П: Щоб Ви порадили близьким зниклого без вісти? Що їм робити, куди звертатися?
В.М: Такі люди потребують два види підтримки: психологічної і правничої. Дуже часто рідні безвісти зниклого, звертаючись до адвоката, потребують, насамперед, психологічної підтримки. З цим, відверто, дуже складно. Виснажливо. Все пропускаєш через серце. З правничою допомогою – все доволі зрозуміло: всі кроки доволі чітко розписані. Хоча, невігластво та прояви нелюдяності з боку деяких держструктур бувають і в таких ситуаціях. Тоді йдемо до суду.

Є.П: Звісно, особлива тема – військове кримінальне право, справи за ст. 402, 407 ККУ та інші.
В.М: Ст. 402 ККУ – це «непокора». Ст 407 ККУ – більш відома як «СЗЧ» – про самовільне залишення частини. З цим далеко не все так просто. От були випадки, коли на початку широкомасштабного вторгнення спецпідрозділи отримували «накази»: «Не зупиняти ворожі колони «джавелінами» (Javelin), але спецпризначенці розуміли, що позаду – вже столиця, і виконання таких наказів невідомо до чого може призвести. Були непоодинокі випадки, коли при проголошенні бойового розпорядження бійці вбачали, що відомості щодо умов його виконання явно суперечать реаліям. Йшли на «відмову від виконання». Це був свідомий вибір, який ми потім захищали у суді.
Із СЗЧ також не все так однозначно. На мій погляд, стаття має певну заангажованість, і я захищаю в судових процесах обвинувачуваних військових.

Є.П: З чим, на Вашу думку, пов’язана така велика кількість військовослужбовців, які самовільно покидають військові частини?
В.М: Тут немає, на мій погляд, якоїсь однієї головної причини. Причини різні. Найперше – виснаження. Нещодавно захищав військового, який боронить державу з 2014 року: вийшов із-під Іловайська, був і «кіборгом». А тут – психологічне виснаження плюс проблема в комунікації з командиром, у якого досвіду і якостей військового управління – в десятки разів менше, аніж у цього «кіборга». Виник конфлікт, боєць просив дати йому перепочинок на короткий час, а командир не погодився. До речі, питання майже вирішили. Судове провадження закриваємо – боєць повертається до служби. Маємо надію, що як і запланували, до іншого командира, в іншу частину.
А буває, що військовий відбув у відпустку додому, а там – сімейні проблеми, які потребують певного часу. Раніше була норма – затримка до 10 днів – адміністративна відповідальність. Довше – вже кримінальна. Потім норму змінили: будь-яка затримка – це вже кримінальна відповідальність. Тому затримка з відпустки навіть на один день – це вже СЗЧ, за яке передбачена виключно кримінальна відповідальність. Штрафи та угоди – не передбачені. Тільки реальне покарання. Як на мене – це «постріл собі в ногу» з позицій державності.
Звісно, є і реальні залишення розташування частини. Мотиви теж дуже різні. Добре, що законодавство наразі змінилось. І від цього вже є державницький позитив.

Є.П: 150 тисяч – неофіційна цифра військовослужбовців, які самовільно залишили частину. Наскільки вона близька до реальності? Наразі оголошена цифра у 119 тисяч кримінальних справ, по багатьох із них проходять по 10-15 військовослужбовців.
В.М: Це дуже важко оцінити. В 2022 р. точно такої негативної статистики не було і близько. Поодинокі випадки. Але в 2024 р. році, як на мене, відбувся певний правничий колапс із адмініструванням цієї проблеми. Та, погодьтесь, коли загальна кількість наших сили безпосередньо на лінії зіткнення складає десь 100+ тисяч військових, то перебування у СЗЧ такої ж кількості – це тема для термінового засідання РНБО.

Є.П: Які Ви мали неординарні або знакові випадки в своїй адвокатській практиці, про які варто/можна було б розказати?
В.М: Резонансні історії можу розповідати щоденно. Наприклад: жили брат і сестричка, сироти, без батьків. Брат пішов боронити сестричку і державу. Загинув. Вже два роки в судах сестричка намагається довести, що жили вони разом, вели спільне господарство, по суті, родина. Міноборони агресивно проти. Суди перекидають такі справи, як гарячу картоплю, із однієї юрисдикції до іншої… Звісно, все село бачить таку несправедливість. Можливо, і така недолугість шкодить подальшій мобілізації… Що ж… Давайте про світле. Була одна справа: юнак с Сєвєродонецька. Місто окупували. Там тато. Мама із сестрою їдуть за кордон. Хлопець іде боронити державу. Справжній український Рембо (за моєю суб’єктивною оцінкою). Пройшов і Бахмут, і Соледар. Коли дали відпустку, то поїхав за місцем «тимчасового переселення». Та побув лише добу – попросився у командира повернутись: мовляв, вже нічого не розуміє, що робити «на гражданці»… 14 ( чотирнадцять!!!) контузій за рік. На 15-й – відмовили руки так, що не міг тримати автомат у руках. Командир йому оголосив наказ «на нуль». Боєць сказав, що не може, бо з ним «щось відбувається»: він уже і не він, а просто фізіологічне тіло, яке вже не може виконувати його команди. Командир натомість наполягає, що це – «непокора», тобто ст. 402 ККУ (від 5 років позбавлення волі)… За день по тому – вже засідання у слідчого судді (а день – вихідний). Я приїхав і розповів судді все, як є: про життя-буття цього нашого «рембо», про 14-ть контузій… Суддя опустив голову, а потім, піднявши, запитав у бійця:
– Синок, а чого ти б хотів?
– Я хотів би одужати і визволити свій Сєвєродонецьк… Повернутись у звільнений дім…
Суддя в підсумку проголосив те, чого більш ніхто в моїй практиці не робив – звільнив бійця в залі суду. Запобіжний захід: «нічний домашній арешт». Потім сказав: «Адвокат, у тебе десь із місяць до апеляції – лікуй, опікуйся воїном, а там…», – і махнув рукою.
Лікування йшло важко. До апеляції ще не одужали. Перед засіданням в апеляції я попередив хлопця, що формально суддя першої інстанції зробив те, чого не передбачено ніякою процесуальною нормою, тому апеляція, скоріш за все, це рішення скасує. Але я зроблю все, що можу. Апеляція – це вже колегія з трьох суддів. Вислухали все дуже уважно. Головуючий тільки спитав:
– То вам ще трішки часу потрібно на лікування, а потім… знову боронити?
– Так…
Судді – теж люди. Залишили в силі ухвалу суду першої інстанції.
Головуючий потім від себе додав:
– Лікуйтесь… Бороніть…І…щиро дякую Вам!
Теж саме і в кримінальних справах: є що і згадати, і що розповісти… Як головуюча в одній справі просто вибігла в нарадчу кімнату… А потім коротко мені пояснила : «Я годину не могла там стримати сліз…»
Так що судді є різні, і справи є різні.

Є.П: Чи виносить суд виправдальні вироки військовослужбовцям по СЗЧ?
В.М: Виправдальний вирок – це рідкість. Їх майже немає. Разом із тим, у мене в кримінальних провадженнях було більше як двісті військових. Не сів у в’язницю ніхто. Та то інша історія. Наразі налагоджується підхід із звільнення від відповідальності за новим законодавством. Щоправда, прописали певний «дедлайн» на повернення до частини… Потрібно повертатись. Будемо і над цим працювати.

Є.П: Чи буде працювати, як задумав законодавець, закон про амністію у разі першого СЗЧ?
В.М: Це не амністія. Але працює. Іноді переймаюсь, чи добре я зробив, що «звільнив від покарання» військового. Маю декілька випадків, уроків на все життя. Точніше – два. Якось близько перейнявся долею двох бійців. Здавалося, все добре: суд їх звільнив, вони рвались на передову… Один – інструктор зі стрільби, інший – пілот БПЛА. Я на свій день народження ще оголошував волонтерський збір для нього… Їх більше не має серед нас.

Є.П: Чи приймаєте Ви участь в справах по захисту громадян по неправомірним діям співробітників ТЦК?
В.М: Реально це складна тема – говорити про «неправомірні дії співробітників ТЦК». Звісно, без мобілізації не буде війська, а значить, не буде і оборони державності. З іншої сторони, всі ми бачимо дивани з мільйонами доларів. Та й Верховенство права гарантовано Конституцією. Держава є, доки є Верховенство права. Тому так, ми активно працюємо і з правом на відстрочку, і з бронюванням та ін.

Є.П: Які найрозповсюджені порушення співробітників ТЦК, із якими Ви стикалися на практиці?
В.М: Як на мене, найрозповсюдженіше – це бездіяльність, тобто не розгляд в належні терміни заяв та адвокатських запитів. Разом із тим, слід вказати, що система адміністрування діяльністю ТЦК дуже недолуга. Якщо хтось думає, що управління державницькими процедурами здійснюється за голосним наказом із матюком – то це велика помилка. От працює в ТЦК два-три правника, які фізично в стані опрацювати лише певну кількість заяв у відведений термін. І це об’єктивно. Скажімо, потрібно по 30 хвилин на кожну заяву. За таких обставин у разі, якщо до мобілізації буде доводити тільки кожен п’ятий із «клієнтів» ТЦК, то вони будуть мобілізовувати в 100 раз менше, аніж визначено планом. Тому за дотриманням законності часто- густо ніхто не слідкує. Чи можна досягти належного адміністрування ? Так, звісно. Але це окрема історія.

Є.П: Чи є випадки, коли «бусифікують» категорії громадян, які мають законне право на відстрочку? Я чув, що служать не за власною волею і багатодітні батьки? Який порядок дій в таких випадках?
В.М: Верховний суд чітко вказав, що право на відстрочку розглядається виключно на стадії процедури мобілізації. Якщо Ви не встигли заявити про своє право або не підготувались заздалегідь до таких процесів, то… Так, трапляється і таке, що служать і багатодітні батьки, і інваліди.

Є.П: Потім ви їх демобілізуєте за іншим законом?
В.М: Дуже складно. І, всім пояснюю, що адвокат – точно нікого не демобілізує, а лише надає правничу допомогу із захисту прав військового. Законодавство «про мобілізацію» та «про звільнення з військової служби» не завжди гармонізовані між собою. В деяких випадках, за певних обставин, військовозобов’язаний ще може отримати відстрочку від мобілізації, а от військовий, з ідентичними обставинами, вже не має підстав для звільнення. І таке буває.