Олександр Лисенко: «Соборність – це про вчинки: Сумам допомагали Черкаси, Полтава, Хмельницький, Вінниця, Лохвиця, Немирів…»

Цього тижня українці відзначають День Соборності у пам’ять про Акт Злуки про возз’єднання українських земель в одну державу у 1919 році. Ми поговорили про цей символічний день із міським головою Сум у 2014-2023 рр. Олександром Лисенком. Зараз він воює на фронті у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

R: Ми говорили з Вами про події лютого- березня 2022 р., коли Суми опинилися у блокаді окупантів. Ви саме тоді відчули, що соборність України – це не просто символ?
О.Л.: Ми це відчували завжди, але саме тоді ми не тільки відчули, а й побачили цю соборність у ділі. Адже День Соборності – це про єднання всіх українців не тільки у радості, але й у біді. Суми опинилися у важкій ситуації – і нам почали допомагати міста інших областей України – хто чим міг. Черкаси і Полтава виділяли Сумам транспорт для евакуації і приймали наших біженців. У Лохвиці безкоштовно заправляли наші автобуси, які вивозили евакуйованих сумчан. Там також ночували наші водії. Із Хмельницького та Тернополя нам надсилали гуманітарну допомогу продуктами, яку ми роздавали сумчанам. Також допомагали Вінниця, Немирів. Ми постійно були на зв’язку із тодішнім міським головою Чернігова Владиславом Атрошенком – адже Чернігів опинився у схожій ситуації напівблокади, як і Суми. Обмінювалися інформацією із міським головою Маріуполя Вадимом Бойченком. Все згадане – яскраве підтвердження того факту, що відчуття єдності і взаємодопомоги єднає всіх українців, незалежно від регіону, у якому вони проживають.

R: Що для Вас означає день Соборності?
О.Л.: Передовсім – це бажання жити в єдиній Україні, від Сяну до Дону. Наші вороги сподівалися, що агресія може розколоти українців , що у західних областях скажуть: «Для чого нам той схід і південь?». Однак, вони прорахувалися . Всі українці разом захищають Батьківщину, без огляду на те, в якому регіоні вони народилися і жили. Всі разом бажають вигнання ворога із нашої землі, всі хочуть закінчення війни. Ми боремося на фронті за те, щоб Україна жила, і за те, щоб вона була єдиною. Та й погляньте на наше єднання в плані донатів на підтримку ЗСУ. На машини збирали, на міни збирали, на дрони, на тепловізори і навіть на супутник! Соборні в прагненні вигнати зі свого дому ворога!

R: У вашій бригаді відчувається це єднання українців?
О.Л.: Безумовно. Поряд зі мною у лавах бригади – різні люди із різним менталітетом, з різних куточків України. Тут є бійці зі Львова та Харкова, із Сум та Полтави, із Черкас та Києва, із Донецька та Луганської області. Бійці, які походять із нині окупованих територій, не можуть поїхати у відпустку додому. Тому вони відпочивають в інших українських містах. Поряд зі мною – люди абсолютно різних професій у мирному житті. Тут є і колишні підприємці, фермери, інженери, вчителі, робітники.

Ми спілкуємося не тільки про поточні бойові завдання, а й про минуле, і про історію різних територій, і про майбутнє країни. Аналізуючи ці розмови, бачу, що нас нічого не роз’єднує, що є спільне бачення минулого і майбутнього нашої країни.  До речі, найчастіша тема для розмов – саме  майбутнє у післявоєнний час. Хтось планує повернутися до передвоєнної професії, хтось планує зайнятися чимось абсолютно новим. Також  часто говоримо про те, щоби ми зробили для оборони і зміни  ситуації  в  країні, в окремих містах, у тому числі і в Сумах.  У бригаді немало сумчан, тож ми постійно цікавимося новинами рідного міста. Ми кожен день ризикуємо життям, кожен день для будь-кого може стати останнім. Це загострює почуття, дозволяє відкинути все надумане і зайве, а бачити головне – перемогу над ворогом. Ми ставимося один до одного як до побратимів, як до рідних. Ніколи не сперечаємося про політику, про побут, завжди стараємося знайти порозуміння, навіть якщо виникають якісь тимчасові різнобачення.

R: Для того, щоб роз’єднати українців, наші вороги неодноразово використовували питання мови. Бійців вашої бригади мова роз’єднує чи об’єднує?
О.Л.: Наша бригада зараз захищає позиції у Харківській області. Окупанти неодноразово спекулювали на тому, що це нібито російськомовний регіон, що треба захищати від «злих» українців «рускоязичноє насєлєніе». Насправді ж тут усі місцеві жителі розмовляють українською. Безумовно, не літературною, це всім нам знайомий слобожанський суржик, у якому більше української. Щодо нас – у бригаді усі розмовляють українською – теж не завжди літературною, але українською. Навіть ті, хто у цивільному житті послуговувався російською – переходять на українську. Не відразу, поступово, але переходять. Це зрозуміло, бо агресори, ті, кого ми постійно знищуємо, розмовляють російською. Ми не можемо говорити однією мовою із ними, вона стала ідентифікатором «свій-чужий». Із місцевими жителями також спілкуємося українською. І ось це єднання навколо мови – це теж ще одна ознака нашої єдності, єдності усіх українців.

R: Що б Ви хотіли сказати сумчанам з приводу Дня Соборності?
О.Л.: Зараз такий момент війни, що нам треба вистояти. Не дивлячись на холод і   труднощі. Вистояти ми можемо тільки разом із усією країною. Суми – це східний форпост України. Держава не вистоїть без нас, ми не вистоїмо без неї. Але все точно буде добре. Бо ми Суми – вільні, а сумчани – незламні!