Всі ми тепер генерали

ПОНЕДІЛОК, 20 ЛЮТОГО. В Ютубі з’явився документальний фільм про сумський спротив у перші дні війни. Цікаво, що мені його надіслали друзі з-за кордону, аж з Іспанії. Слава Інтернету, міг би і пропустити, хоча й знав, що цей фільм в роботі, готується. Найемоційніші відгуки від біженців: “Суми – місто-герой! Наші люди молодці! Про Суми тепер всі знають!” Не спростовую, хай захоплюються, пишаються та все таке. Тільки стиха нагадую, що в ОВА у нас деякі зміни, в міноборони теж не все гаразд, бо там займаються не тільки обороною, а й фінансовими потоками, а ще й митниця українська теж не бездоганна. Люди пишуть: “Облиш, тепер не на часі таке згадувати, бо війна”. А я кажу, що саме тому й на часі, що війна. Багато говоримо, та ні на що не впливають наші балачки. Тиждень цей напевно буде насичений політичними новинами і всілякими плітками та коментарями. Тут і Рамштайн, і Мюнхен, і Лужнікі їхні. Відключусь на кілька днів, про підсумки – потім.
ВІВТОРОК, 21 ЛЮТОГО. Справжня зима наприкінці зими. Згадав, що на вулиці можна ще й змерзнути, не тільки вляпатись у калюжу. Ввечері виносив сміття і зустрів справжній привид. На дереві – чоловіча постать .Не біля дерева, не під ним, а саме на ньому. Наче повісився, сердешний. Потім роздивився, що це не людина, а тільки “кустюм”. Ні, я знаю, як правильно писати це слово, тільки тут був саме “кустюм з жилєткою і гальстуком”. Повна уніформа нареченого.Хтось виніс та повісив коло контейнерів, бо шкода таку розкіш викидати, може комусь буде на користь. Та тепер, на жаль, більш актуальний камуфляж. Пізно вночі в небі бахнуло. Злякався.
СЕРЕДА, 22 ЛЮТОГО. Бахнула протиповітряна оборона. Кажуть, летіла якась ракета, заблукала, її збили. ППО є і це дуже приємно. Проходжу базаром, лякаюсь від звичайних речей: така страшна цибуля, така дика та хижа морква, про сало вже мовчу. Ні, на вигляд все звичайне, навіть приємне, а спитати, скільки коштує — і справжній жах. Продавці заспокоюють риторичним питанням: “А що ж ви хотіли, мужчина?!” Власне, я хотів купити собі щось поїсти. Довелось скоротити свої мрії приблизно на 50 відсотків.
ЧЕТВЕР, 23 ЛЮТОГО. Намагався віддати комунальні борги через термінал – воно вкрало 50 гривень! Потім мені сказали, що “він якийсь неправильний”. І нема кому жалітися. Добре, що вирішив почати з невеликої, несмертельної суми. Взагалі, з технікою завжди маю якісь пригоди, не любить вона мене. Знайома дівчина нагадала, що сьогодні – начебто “день чоловіків”. Був колись. Тепер не варто згадувати – було та загуло. Хай там, на болотах святкують.
П’ЯТНИЦЯ, 24 ЛЮТОГО. Ось сьогодні день насправді визначний – рівно рік цій війні. Власне кажучи, вона почалася набагато раніше, але ж, так звана “активна фаза” з тривогами, сиренами, раптовими вибухами по всій Україні – це триває рівно рік. Чую балачки від людей про те, що росіянці це якось відзначать, мовляв, “вони не заспокояться, щось таки буде”. Ничого надзвичайного не спостерігаю. Сирени – так це не диво. Ще наполегливе попередження: “Не нехтуйте сповіщенням про повітряну тривогу!” Хто б ще пояснив, як це “не нехтувати”?! У нашому дворі ховатись нікуди, в хаті – тільки коридор або, пробачте, туалет – славнозвісне “правило трьох стін”.
СУБОТА, 25 ЛЮТОГО. Прийшов приятель, дуже соціально активний чолов’яга, намагався повернути мене до “великої політики”: “Чув?! Бачив?! У Лужніках таке шоу було! “. Відповідаю: “А нам з тобою що з того? Казяться – і хай собі. Якби наші їх скоріше викинули звідси, ото було б шоу!”. Дочекаємось обов’язково. Але ж увімкнув Інтернет, подивився. На болотах справді було урочисто і смішно.
НЕДІЛЯ, 26 ЛЮТОГО. Знов тривога. Напівпорожній магазин, дівчата-продавчині слухають новини – всі разом з одного телефону. Навіть зі мною обговорюють військові справи. Всі ми тепер зробились “генералами”.