Повернення в осінь

ПОНЕДІЛОК, 4 ВЕРЕСНЯ. Соромно, але про День Сум згадав тільки коли побачив над “Сотнею” кольорові парасольки. Не привітав рідне місто, прогавив. Виправлюсь, відпрацюю, ось тільки відпочину. Заважає муха, яка, мабуть, дуже за мною сумувала і тепер настирливо вітає. Вгодована така, мов порося, тільки зелена. Часу і натхнення не вистачає, щоб вполювати потвору. За годину з нею впорався павучок, що здавна є моїм сусідом і партнером. Самотність – це вигадка тих, хто не бачить життя навколо.
ВІВТОРОК, 5 ВЕРЕСНЯ. Шкрябаю ножем сковороду і слухаю новини. Зловживання в міноборони – шкряб! Сором’язливі депутати не хочуть декларувати свої статки – шкряб-шкряб! Думаю про те, що у нас не тільки вибухає та стріляє, а ще й шкрябає. По нервах, по мізках, по кишенях. Замість обурення чомусь відчуваю себе терплячим дурнем. Може в цьому і є причина.
СЕРЕДА, 6 ВЕРЕСНЯ. У магазині біля каси стихійна акція на захист прав людини і покупця сталася через заклеєну скотчем “п’ятірку”. Бабуся старалась, ліпила, а касирка каже, щоб до банку це однесла. Більшість черги вболівала за бабусю. Дуже жваво, але недовго. Пролунала тривога, хтось з товариства кинув замість відремонтованої купюри відповідну монетку і мітинг вщух. Навіть не розгледів того миротворця, що вгамував пристрасті. Ще подумав, що може бабця і дала б кращу “бамажку”, та в неї іншої не було.
ЧЕТВЕР, 7 ВЕРЕСНЯ. Вночі щось добряче бахнуло. Оскільки це трапилось не у нашому дворі, про подробиці дізнався тільки вранці. Знов “шахеди”, два штуки. Тієї ненависті, що була раніш, вже немає, всі прокльони використані. Залишились тільки спокійна лють і розуміння, що нас хочуть знищити. Який опір можу цьому протиставити я особисто? Лишилось тільки тягти свої повсякденні справи. Отже, без істерик, друже, вдягайся та чимчикуй до редакції, тобто на своє місце.
П’ЯТНИЦЯ, 8 ВЕРЕСНЯ. Знову вибухнуло, щось вони взялись за наші Суми! Окрім новин з сайтів, отримав ексклюзивні враження – приятель, який мешкає поблизу Аеропорту, взяв на пам’ять уламок росіянської ракети, обережно дістав з торби і продемонстрував. Потворне видовище. Наслідки цієї атаки гірші – люди опинились під уламками будинку. Знов влучили не в мене, тому живу і рухаюсь далі.
СУБОТА, 9 ВЕРЕСНЯ. Деякі друзі вже повертаються з-за кордону, бо додому дуже охота, інші саме збираються їхати, бо вдома немає роботи – зустрічні потоки. Мама і син живуть поруч, від двору до двору кілька метрів. Тільки мама в Україні, а син опинився на території ворожої держави. “Зелений коридор” працює, та їхати до мами син не хоче, бо до “коридору” далеченько, та ще й в армію забрати можуть, бо він хлопчик дорослий – 50 рочків. Це правдива сумська історія, одна з різноманітних драм воєнного часу.
НЕДІЛЯ, 10 ВЕРЕСНЯ. “На носі окуляри, а в душі осінь”, як писав український класик Ісаак Бабель. Воно так тому, що ноутбук, до якого я звик, зібрався до Естонії, де зараз зупинився його справжній хазяїн. То що ж, прощавай, друже, за мене не переживай, якось дам собі ради. А осінь навіть кумедна – люди бігають в шортах і теплих куртках.