Незламна нація

Війна На Винищення / Дожити До Весни / Зеленський І Реальність / Президент І Його Друзі

Давно ми тут не бачилися. Чи є про що поговорити в газеті, що виходить раз на тиждень, коли чи не щохвилинно нам повідомляють новини, а блогери їх коментують, хто як може (хоче), при тому не підписуючись «не науковий фантаст»? Не знаю, чи можна сказати щось нового в такій ситуації, та спробуємо хоча б підкреслити головне. Акцентувати, так би мовити, увагу. Звісно, як і зазвичай, це буде лише авторська версія, до того ж, побудована на обмеженому доступу до інформації. Менш із тим.

Отже, давайте трохи поміркуємо, спираючись на факти.

Ворог б’є і битиме по українській інфраструктурі. Він має для цього засоби ураження, які постійно модифікує і покращує. Українське ППО робить все, що можливо, але це «можливо» обмежене як якістю, так і недостатньою кількістю засобів. Дуже круто, звісно, що Зеленський провів селекторну нараду щодо покращення роботи ППО, в тому числі, і мобільних груп, у регіонах, але ця нарада запізнилася мінімум років на три. Та й свіжі ще в пам’яті історії, коли бійців із ППО переводили до піхоти. Зараз президент говорить, що Україна очікує 100+ літаків від західних партнерів, і це дуже добре. Єдине, ми не знаємо терміну, коли ці літаки разом із пілотами зможуть стати на бойові чергування. Ворог же наразі знищує генерацію і систему опалення в Києві до ноги, на підході Харків, Одеса, Дніпро, Львів та інші обласні центри. В Сумах ТЕЦ та енергетика не знищені невідомо, через які причини, при бажанні ворог би міг це зробити протягом тижня. Та, напевне, москалям теж не вистачає кількості засобів ураження, тож вони фокусуються на пріоритетних для себе цілях. Окрім ТЕЦ та великих розподільних підстанцій, інших важливих інфраструктурних об’єктів, знищення яких робить життя цивільного населення дуже важким, ворог б’є по залізниці та великих товарних складах, тобто веде війну на виснаження. І якщо пару років тому ще говорили, що кремль не знищує інфраструктуру України, бо має намір швидко захопити територію військом і нею користатися (в який спосіб, то інша розмова), то наразі про швидке захоплення не йдеться. Методи змінилися, і російський лозунг «Перемога за будь-яку ціну» актуальний, як ніколи. Найгірше, що Україна не може наразі відповідати ударом на удар хоча б симетрично і зі схожими втратами для ворога. Та, враховуючи, що росія набагато більша за Україну, відповідь мусить бути вдвічі-втричі потужнішою. Якщо ми говоримо про перемогу чи хоча б паритет. Щось не дуже ті «Фламінго» вражають…
Очевидно, що критична ситуація з генерацією впливає не лише на психологічний і фізичний стан населення, а й на військове виробництво. Ми можемо тільки сподіватися на те, що наші інженери та інші уми подбали про безпеку заводів.

Тож прогноз такий, що до тепла і світлих часів, тобто до кінця квітня-початку травня, як би не було важко, український тил у цьому році протримається. Питання в тому, що станеться далі. Тепло, окрім полегшення, у разі непрацюючої каналізації та водогонів, у великих містах може принести проблеми, про які сьогодні поки що не говорять: різноманітні хвороби, які можуть охопити велику частину населення. Свідомо не вживаємо слова «епідемія», та вживаємо ми його чи ні, легше не стане. Легше стане, якщо заздалегідь підготуватися. Бо епідемії під час війни виникають не лише самі по собі, а й викликаються ворогом у штучний спосіб, використовуються як біологічна зброя. І цей варіант розвитку подій треба передбачити і вжити заходів, але не таких, як про «шашлики в травні» або «активізацію ВМГ в регіонах у 2026 році». Заходи вживати потрібно зараз, кваліфіковані лікарі у нас поки що є, справа в організації процесу.

Прогнозовано, якщо ситуація розвиватиметься в такому ж темпі, то до наступної зими кацапи не залишать живого місця на енергетичній мапі України, знищивши також всю газо- та нафтовидобувну промисловість, газо- та нафтопроводи, сховища, а також видобуток газу та нафти. Надія на те, що наступна зима не буде такою холодною, та, головне, що населення буде забезпечене генераторами, екофло, туристичними горілками і таким іншим. Та проблему каналізації та водогонів у «спальних» районах із сотнями тисяч мешканців це однак ніяк не вирішить.

Усі ці дії ворога та їхні наслідки достатньо чітко прогнозувалися ще в 2021 році. Для цього не потрібно бути експертом і навіть блогером. Додайте сюди Х-фактор, а саме фпв-дрони, які досить скоро долітатимуть не тільки до центрів прифронтових міст Суми, Дніпро, Запоріжжя, а й намагатимуться перерізати шляхи сполучення і доставки, як це наразі відбувається в Херсоні.
Які будуть наслідки?

Звісно, це залежить і від ситуації на фронті. А ситуація на фронті багато в тому, що залежить від самої України, залежить від мобілізації. «Бусифікація» – здається, це слово президент нещодавно вимовив уперше за чотири роки, принаймні публічно. Новий міністр оборони, людина, якій Зеленський дуже довіряє, Михайло Федоров повідомив, що він вступає на посаду при ситуації, коли 2 млн українських чоловіків знаходяться в розшуку (по лінії ТЦК) і 200 тисяч військовослужбовців – у СЗЧ. Цікаво, попередні міністри оборони доповідали президенту ці цифри? Якщо так, то де оцінка їхньої діяльності? Не знаю щодо Рєзнікова та Шмигаля, а Умєров отримав свою оцінку від Зеленського – був призначений головою РНБО, а зараз керує переговорною групою щодо умов миру. От що значить бути по-справжньому близькою людиною до президента.

Бо по-справжньому близьких людей біля Зеленського залишилося дуже мало. Наймудріший, звісно, Андрій Єрмак. Не можна стверджувати, що пан продовжує виконувати функції голови ОП, але він точно не пішов, як обіцяв, у військо. Натомість їздить Києвом з державною охороною (от же несподіванка!) і, не виключено, що продовжує займатися державними справами. Кільком найближчим друзям, друзям родини і кумам Зеленського довелося втекти за кордон, бо вони або мають підозри, або знаходяться під загрозою отримати такі. Міндіч та компанія, не згадуючи вже Чернишова, Шефера та Баканова (які наче тут), про якого останнім часом багато згадують в контексті подій 2021-22 років (мова про здачу, навіть «продаж» українських південних територій, нині окупованих). І знаєте що? Рейтинг довіри Зеленському, згідно останніх опитувань КМІС, складає 61%. Незламна нація.

Такі справи, шановні читачі. Бо такі факти. Розумію, що читати таке набагато сумніше, ніж оглядати «Марафон» і телеграм-канали. Бо знання таки примножує печалі, не ми сказали – в Біблії написано. Та в той же час, краще бути живим і сумним, ніж веселим і мертвим. При всій повазі до мертвих. До нових захоплюючих зустрічей.