Народився Іван Черняков – історик, археолог, уродженець Путивльщини

Життєпис
Народився 1936 року в с. Нова Слобода Путивльського району Сумської області.

У 1944—1948 рр. навчався в Новослобідській школі, 1948—1951 рр. — Бунякинській семирічці. У 1955 р. закінчив з відзнакою Путивльське педагогічне училище.

Бажання присвятити своє життя вивченню стародавньої історії привело Івана Чернякова на історичний факультет Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова (1955—1959 рр.).

«Одеський період» життя
Початок і значна частина наукового життя вченого пов’язана з Одеським археологічним музеєм, в якому він працював: у 1959—1961 рр. — молодшим науковим співробітником, у 1961—1965 рр.— заступником директора з наукової роботи, у 1965—1973 рр. — директором, у 1973—1976 рр. — завідувачем відділу історії стародавнього Єгипту. Саме він домігся включення музею до системи Академії наук України (1971 р.), відкриття в ньому «Золотої комори» (1970 р.) та встановлення біля фасаду будівлі установи копії відомої скульптурної групи «Лаокоон з синами» (1971 р.).

«Київський період» життя
У 1975 р. в Інституті археології АН УРСР захистив кандидатську дисертацію «Північно-Західне Причорномор’я у добу пізньої бронзи» (науковий керівник — д.і.н. В. М. Даниленко). З 1976 р. до 1998 рр. працював в Інституті археології: до 1977 р. — молодшим науковим співробітником, у 1977—1998 рр. — старшим науковим співробітником, у 1984—1986 рр. — завідувачем сектору новобудовних експедицій, у 1986—1988 рр. був головою Польового комітету, у 1988—1992 рр. — завідувачем відділу первісної археології.

Протягом 1998—1999 рр. був заступником директора з наукової роботи історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», у 1999—2001 рр. — завідувачем сектору охорони пам’яток археології Центру з охорони пам’яток історії та культури м. Києва, у 2001—2004 рр. — старшим науковим співробітником науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури і мистецтв України.

Член-кореспондент Українського відділення Міжнародної організації ІКОМОС.
Член правління та виконавчий директор Українського благодійного фонду «Трипілля».

Серед наукових здобутків:

перші знахідки пам’яток енеолітичної культури Гумельниці на українському лівобережжі Дунаю,
розкопки унікальних пізньотрипільських курганів,
розробка концепції ролі культури трипільської цивілізації в давній історії Європи,
створення (разом з М. М. Шмаглієм) першої культурної періодизації пам’яток епох енеоліту-бронзи межиріччя Дунаю та Дністра,
дослідження десятків курганів інших історичних періодів,
виділення «ямної» буджацької культури III тис. до н. е.,
вивчення сабатинівської культури другої половини II тис. до н. е.,
створення етногенетичної концепції кіммерійців з їх археологічною інтерпретацією найдавніших відомих за назвою племен, яким належали пам’ятки культури багатопружкової кераміки, сабатинівської та білозерської культур кінця II тис. до н. е.,
обґрунтування археологічних реалій «міста людей кіммерійських» Гомера в залишках сабатинівського поселення Виноградний Сад в Південному Побужжі,
інтерпретація повідомлень Геродота про кіммерійців та їхні могили в конкретних археологічних пам’ятках Північного Причорномор’я.
В останні десять років свого життя активно займався дослідженнями середньовічної та Нової історії України, а також написанням біографій цілої низки видатних археологів та істориків.

Нагороди
Лауреат премії імені В. В. Хвойка в галузі охорони пам’яток археології України 2011 р.

Джерело