Життя після війни у Сумах. З чим стикаються ветерани після повернення до мирного життя

Як правильно спілкуватися і поводитися з ветеранами, як допомогти, а головне – як не нашкодити? Про все це розповідає практичний психолог Cумського міського центру учасників бойових дій Інна Шкафенко.

r: Як змінює людей війна?
Інна Шкафенко: Кожен учасник бойових дій, виконуючи службові обов’язки в зоні АТО/ООС, набуває різний досвід. Однак спільним є те, що, безумовно, цей досвід змінює людину. Внаслідок боротьби із значною життєвою кризою у людини можуть виникати різні поведінкові та фізичні реакції – так організм долає стрес. А після повернення додому деякі бійці можуть мати проблеми зі сном, проявляти наступні типові реакції: обережність, підозрілість, автоматичне реагування на погрозу, складність у прояві ніжних почуттів, злість, агресивність або, навпаки, байдужість. Проте варто зазначити, що зміни не обов’язково негативні. Ще одним вектором розвитку особистості є посттравматичне зростання, яке може проявлятися у особистісній зрілості, відповідальності, розумінні свого покликання, підвищенні значущості сім’ї.

r: Поговоримо про адаптацію…
І.Ш.: Після повернення із зони бойових дій у родині колишнього військовослужбовця можуть виникати різні проблеми, оскільки людина певний час жила по-іншому і зараз повинна адаптуватися у мирному житті. Разом з тим і члени родини отримали різний досвід та змінилися, навчилися робити щось нове, взяли за щось додаткову відповідальність. Інколи необхідно поговорити про те, які навички є у кожного із вас, яким зобов’язанням ви надаєте перевагу, будьте готові до зміни функцій по дому (тепер це можуть бути абсолютно інші речі, відмінні від тих, які були до служби). Ідіть на компроміс. Усі члени родини мають бути впевнені, що кожного розуміють і поважають. Пам’ятайте, що для повторного «знайомства» з близькою людиною і відновлення комфортних стосунків необхідний певний час.

r: Найскладніше, напевно, для оточуючих питання, як правильно спілкуватися з тим, хто повернувся з гарячої точки.
І.Ш: Правильне спілкування – це один із тих дуже важливих моментів, на які слід звернути увагу. Не змушуйте вашого військового говорити. Можливо, він ніколи не буде готовий розповісти вам про свій бойовий досвід. Якщо ви хочете його підтримати, можна сказати: «Мені б хотілося дізнатися про твоє життя там, однак, якщо ти неготовий, я приймаю твоє рішення». Будьте щирими у спілкуванні, підтримуйте контакт очей. Намагайтеся не використовувати оціночні судження, наприклад, «Я знаю, що тобі було страшно» або «Те, що трапилося, це жахливо». Не використовуйте наказову форму, коли хочете щось сказати. Це принижує. Забудьте усталені фрази типу «Війна – це пекло», «Забудь про все, ти вже вдома», «Все вже минуло».

r: Як говорити – зрозуміло. Але не менш важливо знати, як себе поводити. Можна і тут припуститися помилок?
І.Ш.: Подаруйте йому підтримку та любов. Однак не варто аж занадто опікуватися ветераном, а тим паче перетягувати на себе чоловічі ролі. Надмірна опіка може завдати шкоди, оскільки боєць може відчувати себе зайвим і навіть безпорадним.
Звалювати на плечі демобілізованого гору обов’язків теж
неефективно. У деяких випадках через те, що «звичне життя» стає для АТОвців дуже чужим, їх знову тягне на фронт. Адаптація до мирного життя – це процес, на який потрібен час.

Коли і чоловіки, які повертаються, будуть розуміти своїх жінок, і жінки будуть розуміти своїх чоловіків, то біля 80% криз, які виникають у процесі спілкування, вирішаться. Тому що не у всіх бійців є ПТСР. Є емоційна травма, яку вони зазнали. І рано чи пізно вона проходить. Якщо людина знайде себе в роботі, зможе контролювати процес мислення, емоції, буде відчувати любов, буде відчувати, що вона потрібна своїм дітям та родині, людина дуже швидко відновиться.

Надавайте підтримку вашому військовослужбовцю у взаємодії з іншими, але також дозволяйте йому час від часу бути наодинці, якщо йому це необхідно.

І ще одне важливе правило. Не підходьте до учасника збройного конфлікту ззаду без попередження, навіть якщо хочете обійняти. Це може сприйматися як погроза, а реакція на неї, скоріш за все, буде рефлекторна і відповідна. Будити сплячого ветерана потрібно також здалеку і тихо.

r: Можливо, про щось забули спитати? Що ви порадите на останок?
І.Ш.: Потрібно забезпечити додаткову увагу дітям, їхні відчуття і реакції теж можуть змінюватися після повернення батька/матері із АТО/ООС. І це нормально. Зберігайте звичайний ритм життя і плануйте події заздалегідь.
Кожна ситуація унікальна, і, якщо виникають питання, як з нею справитися, як покращити стосунки із своїм захисником, як краще його зрозуміти, непотрібно нехтувати допомогою спеціаліста. Психолог – це та людина, яка може допомогли привести думки до ладу і налагодити оптимальний ритм життя.

Ксенія СОБОЛЄВА
Паноарма №49-2019