Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Відродженням українського козацтва займається викладач з Сумщини

971

Ігор БІЛЕВИЧ: «Козацтво — це дух і сила, що тіло рве до бою»

Упевнена, що студентам Глухівського педуніверситету ім. О. Довженка надзвичайно поталанило. Не знаю, що відчувають юні сучаснники, коли до аудиторії заходить кремезний викладач Ігор БІЛЕВИЧ, бо він статурою, проникливим поглядом більше скидається на українського козака-характерника, але зустріти на старті життєвого шляху таку особистість – це дійсно удача та знак долі. Навіть якщо бігло прочитати життєву та творчу біографію нашого героя, то вже охоплює подив, збентеження – невже це все про НЬОГО: заслужений майстер народної творчості України, член НСМНМУ, досвідчений митець та викладач, аспірант, учасник АТО, громадський активіст і запеклий популяризатор філософії українського козацтва. У ексклюзивній розмові Ігор Білевич, розповідаючи про сьогоденні справи, не хизується, не живе минулими здобутками — він зосереджується на прагненні будувати майбутнє нашої країни.

R: Які Ваші перші кроки та продовження шляху творчості?
Ігор Білевич: Я народився у Шостці. Основи творчості проклюнулися ще в дитинстві. Я часто проводив канікули у дідуся та бабусі, які жили у Новгород-Сіверському районі й там я набрався духу творчості, яка притаманна нашому краю. Потім пощастило зустріти непересічних особистостей, які допомогли опанувати ремесло роботи з деревиною. Маю честь бути товришем по творчості з великим майстром Віталієм ШУМОМ. Багато займався самостійно й виробив свій стиль різблення. Мій авторський фах у деревообробці, почерк – довбано-різьблений посуд, ложкарство, різні скрині, тарелі.
Наразі зацікавився та хочу відродити традиційну сіверську іграшку. Разом з моїми студентами з Глухівського педуніверситету розробили перші композиції. До речі, уже пишаюся успіхами своїх учнів. Наприклад, мої випускники Дмитро ПАЗЕНКО, Сергій ШКУРА наприкінці 2018 року стали членами Національної спілки майстрів.

R. Як ви потрапили на війну?
Ф.Б.: Мене призвали на війну у 2015 році. Воював під Донецьком, у районі шахти Бутівка. Наша штурмова батарея (керовані артилерійські ракети) стояла надійним клином, кісткою у горлі ворога, при цьому Донецький аеропорт уже був за нами. Служив і водієм, і санінструктором, потім хлопці мене обрали старшиною матеріального забезпечення. Хоча у нас в підрозділі не було чіткого розмежування, с першого дня служби, як то кажуть, ”розумних до розумних, а мене до тебе”. Усі уміли один одного підмінити, в реальних фронтових умовах свої правила – треба бути і кулеметником, і санітаром, і водієм. Ця війна триває вже довше, ніж Друга світова, вона руйнує внутрішній світ людини, після фронту важко відновлюватися, бо на війні побачив багато підлості, зради і серед своїх, і, звичайно, з ворожого боку. У 2017 році, коли прийшов з війни, перші місяці я майже увесь час мовчав. Творчість, викладацтво допомогли подолати внутрішню кризу. Потім, через півроку поспіль, отримав медаль учасника АТО, лист-подяку від Порошенка, посвідчення про присвоєння звання сержант. Велика подяка моїй дружині Світлані за її підтримку, розуміння і нині, і під час війни — завжди.

У 2018 році разом з групою однодумців Ігор Білевич створив клуб «Гарда», де відроджують, популяризують сутність, дух українського козацтва

r: Ваша дружина Світлана теж творча особистість, чим вона займається?
І.Б.: З дружиною Світланою ми разом з 1991 року. Вона моя надійна опора та духовна підтримка. Світлана має досвід виготовлення традиційної ляльки-мотанки, а наразі викладає основи дизайну у Глухівському педуніверситеті, навчає молодь творчо мислити й сама створює авторські швацькі моделі. Так, вона пошила оригінальні концертні костюми для місцевого вокального гурту “Полісяночка” та одягає учасників козацького клубу “Гарда”. Вона мені допомагає не здаватися й зараз, коли я опинився в непростій ситуації — чотири місяці тому вогонь пожежі знищив мою майстерню. Я опинився біля “розбитого корита” — там згоріли мої роботи, дороговартісні верстати, завдяки яким я міг виконувати практично усі види слюсарних та столярних робіт. (Мій співрозмовник гірко усміхається.) Якимся дивом уцілили лише 95 стаместок, виготовлені мною власноруч. Моя люба дружина не дає мені опускати руки й, поки немає майстерні, дозволяє працювати, різьбити та смітити на кухні.

r: З якою метою Ви створили козацький клуб «Гарда»?
І. Б.: Ми з товаришем та однодумцем Романом ДЗЕКАЛЕМ створили клуб «Гарда». Він трудовик за фахом, закінчив загальнотехнічний факультет Глухівського педуніверу і наразі теж тут працює викладачем. Роман від природи універсальний музикант, це у нього в крові. У його руках співає будь-який іструмент – сопілка, гітара, гармошка, баян, піаніно, балалайка. Наша мета – це відродження суті та філософії козацтва, як основи сили й духу нації. До речі, ГАРДА — це частина холодної зброї між лезом та руків’ям для захисту пальців. На заняттях вивчаємо цілий комплекс дисциплін, які гартують тіло й душу. Свої тренування починаємо та закінчуємо молитвою та співами козацьких пісень в акапельному виконанні. Адже українські козаки і в бою, і в мирні часи завжди були з піснею. Це морально гартує й тренує м’язи легень, ритмічність дихання. Далі вивчаємо шабельний козацький бій, основи хореографії, елементи бойового гопака. Діти таким чином знайомляться, зберігають традиції козацтва. Найменший член козацького – це першокласник, також є пару дівчаток, старшокласники? є й дорослі.бо охоче приймаємо усіх бажаючих.

R. Які Ваші найближчі життєві та творчі плани?
І. Б.: Варто сказати про те, що ми плануємо нинішнім літом у нашому Глухові, місті? яке має славу козацької столиці, провести всеукраїнський фестиваль різьбярства. Минулого року ми вже проводили перший подібний захід . Є гарні відчуги, напрацювання, які дають сподіватися, що й цього року ми зберемо широких коло майстрів й відбудеться чудове мистецьке єднання та свято.

Досьє
Ігор БІЛЕВИЧ –заслужений майстер народної творчості України, з 2003 року член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (НСМНМУ). Він народився 4 жовтня 1971 р. у м. Шостка Сумської області. У 1993 році закінчив Глухівський педагогічний інститут. Мистецтву різьблення на дереві навчався приватно в Анатолія Колошина, Анатолія Іванькова, Віктора Ворожбита. У 1995 році Ігор Білевич розпочав свою викладацьку діяльність. Упродовж тривалого часу навчав студентів ряду вишів: у Глухівському педінституті (кафедра трудового навчання); з 2003 року – Київському Національному університеті харчових технологій (кафедра інженерної графіки); від 2008 – старший викладач Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну (кафедра художніх виробів з дерева і металу). Водночас, у 2005-2008 рр., пан Ігор був відповідальним секретарем НСМНМУ. Ігор Білевич учасник ряду мистецьких фестивалів та куратор двох всеукраїнських симпозіумів – з художнього різьблення на дереві (2006 р.) та з лозоплетіння (2007), які проходили у Чернігові.
У 2016 р. Ігор БІлевич пройшов непрості випробування на фронтових полях АТО у складі артилерийської штурмової бригади. Має звання сержант. У 2017 р. після повернення з війни наш мужній земляк продовжує займатися творчістю, викладати. Відроджує та популяризує сіверське сухе різьблення; використовує також рельєфне та об’ємне різьблення. Виготовляє довбані ложки, ковші, таці, скрині, меблі. Улітку 2018 р. у Глухові започаткував та став організатором фестивалю з різьбярства. Активно займається громадської роботою, патріотичним вихованням молоді. У 2018 р. разом з групою однодумців створив клуб «Гарда», де відроджують, популяризують сутність, дух українського козацтва.

Олена Шевченко
Панорама №18-2019