Світлана КОНОНЧУК: «Програми політичних партій мають значення, навіть якщо в них тільки два слова»

Вже за кілька днів українці робитимуть важливий вибір – обиратимуть новий склад Верховної Ради. Весь цей час різні політичні сили, окремі кандидати змагаються за симпатії виборців. Про те, як зорієнтуватися у тому розмаїтті зареєстрованих партій і кандидатів, за що кожен з них бореться, ми говорили з директоркою Українського незалежного центру політичних досліджень Світланою Конончук.

Свого часу Світлана Конончук зацікавилася політичними партіями як основним суб’єктом, основним носієм ідей, які лягають у розвиток країни. Вона не один рік вивчала політичні сили і те, що пов’язане з ними. Наразі вона має відповіді на такі важливі питання: як виборчі системи впливають на політичну систему, на партійну систему країни, що партії можуть, а що не можуть робити, як вони діють, які фактори зумовлюють їх розвиток.

r: Перше, що завжди кидається в очі, – це агітація. Наскільки правильною вона є, чи не порушують наші партії українське законодавство?
Світлана Конончук: Потрібно розуміти, що партія має право агітувати за себе будь-коли, все своє життя, так би мовити. І це її місія. Вона повинна спілкуватися з людьми і привертати до себе голоси. І оці обмеження, які встановлені законом про вибори, що в день, коли ви висуваєте кандидатів, ви уже суб’єкт виборчого процесу, але ви не можете починати агітацію, – це абсолютна нісенітниця з точки зору законодавства про партії. Цим обмеженням люди, які встановлювали цей закон, хотіли домогтися того, щоб політичні партії оплачували агітацію з виборчого фонду і все. Щоб процес був відкритим і прозорим. Але на ділі виходить, що політичні парті не можуть це зробити, доки не відкриють фонд, а цього не можна зробити в день реєстрації, і це навіть питання не одного дня.

r: Чи є в Україні політичні партії як такі? Що не засновані на лідерах, а тими самими інституціями, що несуть і оберігають певні цінності?
С.К.: Я можу говорили з власного досвіду, що немає. В нас є лідери, які згуртовують навколо себе людей. Але політичні партії, як такі – відсутні. В чому проблема такого підходу? У тому, що партія зникне разом із лідером, якщо йому стане не цікава політика. Є західний підхід, коли лідери міняються, а партії залишаються, бо базуються на певних цінностях, які ті партії плекають незалежно від обличчя, яке їх очолює. Ми ж маємо діаметрально протилежну ситуацію в країні. Щоб оцінити стабільність політичної партії, принаймні вона має пройти певні цикли життя. Поки що ми не маємо прикладів у нашій державі стабільної політичної партії.

r: Як вплинуло на стабільність партій їх фінансування з держбюджету?
С.К.: Це світова практика, яка дозволяє партії мати базову підтримку і розвиватися. Коли почали фінансувати партії з наших грошей (за кошти бюджету), було дві проблеми. Перша – чи вдасться домогтися того, що партії скоротять своє фінансування від олігархів. Але ми маємо, що маємо. І ми бачимо, якою є відповідь на це питання в нашій країні. Бо справа не в тому, чи стоїть хтось за партіями, а в тому – хто саме за ними стоїть. А так не має бути. І друге – як оці державні кошти позначаться на стійкості партій. І сьогодні ми можемо сказати, що оці гроші не відіграли ту роль у зміцненні політичних партій, яку на них покладали. Партії в ідеалі повинні були використати ці кошти для своєї розбудови. Партія могла би використовувати ці кошти для того, щоб спілкуватися з людьми, обговорювати їх проблеми, шукати кращі шляхи виходу з них. І тим самим вони б зміцнювали свою підтримку. А як ми бачимо на прикладі певних політичних сил, натомість за цей кошт вони розміщували величезну кількість агітаційної зовнішньої реклами, яка зрештою їм нічим не допомогла. Ці гроші були витрачені неефективно. Треба звертати увагу на цей момент.

Матеріал підготовлений Наталієй ГОНЧАРУК за результатами прес-туру в рамках спільного проекту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства.