День рідного міста

Напередодні 370-річниці з дня заснування Сум, місто служить фортецею від навали зі сходу та півночі.

Що можна сказати про місто Суми сьогодні, у вересні 2025 року від РХ?
Про місто, що мало служити фортецею від татарських набігів із півдня, а тепер, через 370 років від умовного дня заснування, служить такою самою фортецею, але вже від навали зі сходу та півночі.

Від того стародавнього міста, закладеного козаками-засновниками, сучасним мешканцям залишилося фактично начебто не так і багато – одна церква. Але ж яка! Справжня перлина козацького бароко!
Ким були ті козаки, що заснували в 1655 році наше місто? І не тільки його. Якщо подивитися на дати заснування селищ, містечок та міст на цілій Слобожанщині (а це Харківська, Сумська, частково Луганська сучасні області), то дати їх заснування будуть приблизно однакові: 1640-1680 рр. Всі ці фортеці і слобідки були засновані українськими козаками, які втікали від наслідків війни за незалежність, яку вела Україна проти Польщі. Тікали не тільки на Слобожанщину, а й за Дністер, за Дунай, на Кубань і на Дон, навіть і в саму Річ Посполиту, аби куди подалі від Руїни.

Від московського царя козаки отримали гарантії збереження «черкаських вольностей»: своя церква, своя школа, всі посади, включно з суддями та сотниками і полковниками – виборчі. Також козаки отримували право на винокурні, здобич меду, виробництво селітри, землю у власність, натомість не платили податків. І все це взамін на безвідмовну військову службу і захист доріг, що ведуть на московію, від татар. Козацькі сотні складалися у полки, які за наказом із бєлгорода чи москви вирушали на війну або ж на будівництво фортифікаційних споруд. По факту, це була дуже широка автономія від московського царства, де місцеве населення практично самостійно вирішувало питання внутрішньої організації життя. Царя в цій системі представляли по кілька десятків служивих людей на чолі з воєводою.

У ті роки Суми, за рахунок вигідного розташування в тилу (відносно півдня), вважалися головним містом серед інших полкових містечок Слобожанщини. Звісно, що ні про яку «Сумщину» тоді не йшлося, не було такого поняття.

Під час інших багаточисленних битв і воєн із московією (в т.ч. і під час повстання Мазепи проти петра І) сумське козацтво переважно трималося домовленостей із царем, за що отримувало продовження своїх податкових привілеїв. Така правда. Звісно, далеко не всі козаки так чинили, були й ті, хто ставав під прапори бунтівного гетьмана, але і Мазепу, і їх спіткала прикра поразка.

Згодом петро І зробив те, що привело до кінця «черкеських вольностей» – скасував виборчі посади полковників, по суті, закріпивши цю посаду пожиттєво за особисто відданими йому людьми.
Далі вольності москвою помалу скасовували, зрештою, дійшло до того, що козацькі полки та сотні були розформовані, а на їх місці створили регулярні російські військові підрозділи, в т.ч. і гусарські. В ті часи козаки настільки ненавиділи гусарів і цю реформу (і гусарську форму також), що молодого козака, який погоджувався стати гусаром, могли позбавити спадщини і вигнати з родини.

Така ж доля, як і на адміністративно-військовий козацький устрій, очікувала на українські школи, які існували за рахунок громади і викладання велося дячками українською мовою – туди прислали російськомовних вчителів, у зв’язку з чим грамотність населення різко впала. Діти не хотіли ходити до такої школи, де навчання велося жорстоко та ще й мовою, яку вони дуже погано розуміли. Про церкву, друк книжок українською мовою і заборону хрестити дітей під українськими іменами писати багато немає сенсу, бо сказано про це вже дуже багато.

В 1771 р. сталася ключова подія, яка остаточно доєднала (після ряду різноманітних реформ) Слобожанщину до росії. Указ катерини ІІ «Про права дворянства» буквально погнав українську козацьку старшину записуватися в дворянство, а рядових козаків – у кріпацтво.

Менш із тим, як це не дивно, але за даними перепису російської імперії від 1898 р. (якщо не помиляюся) зафіксовано, що 93% населення Харківської губернії послуговуються у спілкуванні українською мовою.

В кінці ХІХ-початку ХХ століть Суми зазнали першого промислово-будівельного розквіту. Напевне, всі найкрасивіші будинки в місті залишилися мешканцям у спадок саме з тих часів. Знаєте, чим відрізнялися депутати міської ради того часу від нинішніх? Ті депутати давали власні кошти в бюджет міста і будували місто за власний кошт. Нинішні все роблять навпаки.

В 1920-х рр. місто піднімало різні прапори і схилялося то в один, то в інший бік, але Голодомор 1930-х забрав сотні тисяч життів та вбив дух спротиву. Під час Другої Світової місто порівняно з іншими (наприклад, Конотопом) не дуже постраждало, і німці, і Червона армія входили сюди без великих вуличних боїв.

Другий розквіт міста припав на 1960-70-ті рр. ХХ ст., коли розвивалися заводи і фабрики, і для нових мешканців поставали цілі мікрорайони та інфраструктура. На цю ж добу припала критична русифікація міста: від дитячих садочків і шкіл до офіційних документів. На початок 90-х Суми були майже деукраїнізовано.

Далі ви все чудово знаєте й самі.

А в 2022-2025 рр. Суми стали містом слави і військової звитяги. Попри контраверсійну історичну спадщину, домінуюча більшість містян ні миті не сумнівалася, на якому боці їм бути.
Про місто тепер знають в усіх куточках світу. Шкода лише, що це сталося через війну… Війну, що забрала вже тисячі життів… Вічна Слава Героям.

Думаю, читач вибачить мені цю невеличку історичну хрестоматійну екскурсію. Інколи корисно пробігтися рядками історії, щоб відчути її іронію. В своєму матеріалі автор послуговувався працями видатних істориків і дослідників Слобожанщини Багалія та Сумцова.

До речі, попри жахливі події, війну та щоденні смерті, найгарячіша дискусія серед містян про те, як правильно називатися: сумчани чи сум’яни? Так от, у того ж Сумцова зустрічаємо і третій варіант: сумці. Тож користуйтеся, кому до вподоби.

І наостанок. Якби мене запитали, що ґрунтовного треба буде зробити після перемоги, то, після увіковічення пам’яті про загиблих, я б назвав наступне: Музей міста, книга «Історія міста Суми» і документальний фільм на цю ж тему. Бо давно настав час надати правильні історичні імена не тільки вулицям і площам, а всьому процесу, цьому місту, цьому чудовому місцю з такою древньою назвою «Суми».

Знаю це місто, наче облуплене.
Батьками забуте і не долюблене.
Наче ледь теплу покинуту постіль.
Розпечене літо й божественну осінь.

Знаю це місце, мінімально загуглене.
Наче в далекій пустелі загублене.
Місто прекрасне, наче намисто,
Рай для поетів і контрабандистів.

Знаю це місце, в хащах приховане.
На прикордонні до мапи простромлене.
Місто, збудоване на перехресті
Річок, шляхів, зради і честі.

Знаю це місце, здавна намолене,
Наче божественним дотиком створене.
Віра і воля, кохання і зброя
Муром стоять серед Дикого Поля.

Знаю це місто ще не обпаленим.
Пихатим, повільним і не пораненим.
Місто обшарпаних сірих будинків
Ста сорока сексуальних відтінків.
Змарнованих мрій та мертвих надій,
Де кожен в кишені тримає сувій.
Місто дерев і місто троянд,
Місто таємних дитячих шухляд.

Місто залатаних ковдр і доріг.
Місто, де справжній падає сніг.
Місто тривог і військової праці.
Місто, що має драконячі яйця.

Знаю це місто, наче облуплене.
Пам’ятаю його ще не обвугленим.