Сумчанин Владислав Лисянський загинув, захищаючи Сумщину

Владислав Лисянський прийняв останній бій на Сумщині 22 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання на одному з напрямків ведення активних бойових дій…

Лисянський Владислав Олексійович, 27 років, м. Суми
(12.10 1997 – 22.12.2024)

Головний сержант, прикордонник. Повномасштабне вторгнення зустрів на державному кордоні України в Чернігівській області.Загинув на одному з напрямків ведення бойових дій у Сумській області. Похований на Алеї Слави на Баранівському кладовищі. З війни його не дочекались мати, батько, дружина та сестричка.

Владислав народився у Сумах, закінчив ЗОШ № 12. Після навчання в школі вирішив стати прикордонником. Можливо, до цього його заохотив приклад батька, який близько 30 років проходить військову службу у прикордонному відомстві. Нагадаємо, що тоді, у 2016 р. війна з російськими окупантами вже фактично йшла, але повномасштабне вторгнення важко було собі уявити. Владислав проходив службу в одному з підрозділів Сумського прикордонного загону, потім пройшов навчання у Головному центрі підготовки особового складу Державної прикордонної служби України, продовжив службу в іншому прикордонному підрозділі. Спілкуючись з нами, батько Владислава, Олексій Миколайович розповів, що під час служби Владислав Лисянський заочно закінчив СДПУ ім. А. С. Макаренка. Тож, напевно, мав чоловік великі плани на життя, про які не розповідав і вже не розкаже.

Вторгнення росіянців 24 лютого 2022 р. Владислав зустрів у Чернігівській області. У складі свого підрозділу прикривав сегмент державного кордону, в перші ж хвилини отримав поранення в руку, але продовжував виконувати бойове завдання разом із побратимами. Батько розповів, що окрім цього поранення, Владислав у ході бойових дій ще двічі отримував контузії, але завжди повертався до своєї військової частини. Його життям, власне кажучи, керували накази командування і сама війна. Восени 2022 року Владислав брав участь у звільненні українських населених пунктів під час контрнаступу на Харківщні, потім, влітку-восени 2023 р. воював на Лимано-Куп’янському напрямку. Військові утримуються від розкриття подробиць, але із офіційних повідомлень про хід бойових дій в ті періоди часу і на тих напрямках можна зрозуміти, що Владислав потрапляв туди, де було гаряче. Останній бій з ворогом Владислав Лисянський прийняв на Сумщині 22 грудня 2024 року.
Подробиць навіть батько не розповідав. Просто: “Під час виконання бойового завдання на одному з напрямків ведення активних бойових дій”. Така тяжка і довга була для нього війна і таке коротке життя…

Прощались з воїном 31 грудня, на поховання прийшли рідні, друзі, побратими. Оборонця України провели в останню путь із усіма військовими почестями. Відбулось відспівування у Свято-Воскресенському кафедральному соборі. Прощаючись, люди сказали належні, але щирі слова про вічну пам’ять, про подвиг захисника України, про подяку батькам, які виростили такого сина. Всі згадували загиблого воїна з добром, вдячністю і болем, хоча говорили кожен по-своєму.

Вікторія КУКСОВА, вчителька, яка навчала Владислава, сказала про його життєрадісність, позитивний настрій, про те, що мав багато друзів.

Павло БОНДАРЕНКО, один з бойових побратимів згадав: “Він був дуже щирий, хлопці його любили”. Другий побратим, Богдан БАБЕНКО: “Був доброю людиною, ніколи не пройде повз, коли тобі важко”.

“Давно знаю бійця. З ним починали. Я прийшов у підрозділ і він у 2019 році. Відповідальний, крутий чоловік, як так сталося – не можу навіть уявити. Ніколи поганого слова не говорив, нікого не ображав, відповідально ставився до своїх обов’язків. Крутий, одним словом”, — так сказав побратим Владислава на ім’я Ігор. Навіть батько воїна додав небагато, коли ми запитали, яким був Владислав і яким бачив своє майбутнє. Відповів тільки : “Про плани він мені не розповідав, а яким був… Він завжди посміхався, ось що можу сказати”.

Таким і запам’ятали Владислава Лисянського всі, хто його знав. Позитивним і усміхненим чоловіком, який зробив все, що міг, аби нас захистити, все, що мав, віддав заради перемоги. Вічна йому пам’ять і подяка!