50х50. Так сумчани щовечора оцінюють свої шанси прокинутися живими

Новини, які читають мешканці інших міст України про Суми, навряд чи відображають і третину того, що відбувається останні місяці в місті. «У Сумах було чутно вибух», «У Сумах прогриміли вибухи» – щоденна банальність. І тільки найтрагічніші новини про влучання в житлові будинки і загибель десятків людей змушують здригнутися.

Прифронтове місто
Повітряна тривога у місті зазвичай сумарно триває по 16-20 годин на добу. Зрозуміло, що ніхто вже давно не звертає на це уваги і не ходить до укриття. Та й насправді, якщо летить балістика чи КАБ, то час «дольоту» настільки короткий, що краще й не намагатися нікуди бігти. А якщо «шахеди», то й тим більше немає сенсу, бо «шахеди» в сумському небі, вважайте, таке ж постійне явище, як і ворони. Інколи їхнє противне дрижання і роботу українських кулеметів по них можна чути по кілька годин поспіль. Прямо посеред білого дня, так. З дня в день. І вночі, звісно. А у мікрорайоні, який колись називався «курський» (із зрозумілих причин) часто чутно виходи української артилерії.

Суми уже майже півроку – справжнє прифронтове місто

Тут, вкладаючись щовечора в ліжко, ніхто не може гарантувати, що прокинеться зранку. «П’ятдесят на п’ятдесят» – так окреслювали власні шанси на виживання сум’яни у соціальних мережах. Бо ніколи не знаєш, куди і коли прилетить. Київ порівняно з Сумами – просто курорт у плані безпеки і психологічного спокою. Тим не менше, людей у місті наразі багато.

Люди – наше все
Перед Великою війною в Сумах, напевне, мешкало близько 250-280 тисяч людей. 24 лютого 2022 р. росіяни були в місті вже за кілька годин після початку Великої війни, але не затримались, пройшли транзитом. Потім була напівоблога, героїчна сумська Тероборона, бомба в житлові будинки приватного сектора із численними жертвами, після чого сумчани масово евакуювалися по «зелених коридорах» і не тільки. На початку квітня 2022 року ворог відступив за кордон, і місто повернулося до більш-менш нормального життя. І люди помалу почали повертатися. У місто також стали прибувати біженці – зі сходу, а також із прикордоння, селища та села близько якого ворог буквально стирав з лиця землі. Повітряно-тривожне життя тут з квітня 2022 року по серпень-вересень 2024 року було дуже навіть спокійним, якщо порівняти з іншими містами типу Херсону і навіть Києвом. Прифронтовим містом Суми стали від початку Курської операції ЗСУ. Саме відтоді на місто посипалися КАБи, полетіла балістика і «шахеди».
Так склалася війна, нічого не поробиш.

Бруд і дороги
Але людей, як вже сказано, у місті багато. У центрі нині складніше запаркувати автівку, ніж до війни. І чи не кожна четверта автівка – військова. Їздять хлопці по-різному, хто як уміє. Але ДТП стаються в 90% випадків із цивільним транспортом. Нерідко можна прочитати новину про те, що автівка збила пішохода на пішохідному переході. Що не дивно, враховуючи, наскільки погано з дотриманням правил у місцевих водіїв. Тут і до війни водії не відзначалися джентльменською поведінкою і раціональною їздою, а вже що говорити про воєнні часи. Плюс жахливий стан доріг і ще жахливіше вуличне освітлення. Тут і до війни дороги були не дуже і освітлення світило не занадто, то що вже казати про зараз.
А ще в місті дуже брудно, особливо на проїжджій частині. Тут і до війни ніколи чисто не було, але зараз всі автівки забризкані по самий дах чорною багнюкою. Автомийки працюють безперебійно з 5 ранку до 00.00, але все це без сенсу. Кажуть, стільки багнюки навезли військові з курських полів на колесах своїх автівок, та ніхто на це не нарікає. Краще хай багнюка, ніж сюди прийдуть москалі.

Діти війни
Дітей у місті, не зважаючи на постійну небезпеку, теж багато. Певна частина сімей виїхала в березні-квітні 2022 р. Ще трохи сімей, але не так багато, виїхали з початком курської операції. Точніше, виїхали ті, хто мав таку можливість. Діти, які залишилися в місті, не відвідують школу на регулярній основі вже близько п’яти років. Така реальність: спочатку ковід, потім Велика війна. Бо далеко не у всіх школах є укриття. Та й знову ж таки – ракета або КАБ летять до міста дуже швидко. Тому ті діти, які пішли до першого класу в 2020-21 роках і залишились в місті, мають про школу лише приблизне уявлення. Тему якості онлайн освіти в таких умовах, та ще й коли батьки на роботі, немає сенсу обговорювати, висновки очевидні. Натомість, працюють спортивні секції, музичні та художні школи, ДДЮ, творчі майстерні, тобто позашкільне життя кипить, діти займаються своїми улюбленими справами. Таке у них у Сумах дивне й небезпечне дитинство. Діти і підлітки теж гинуть і отримують поранення від ударів «шахедів» та балістики. І це теж нині – частина їхнього дитинства.

Економіка працює
У великому дефіциті в Сумах житло. Але багато хто з сумчан селять військових і безкоштовно. Розуміють, що це також – допомога ЗСУ, і на зекономлені з оренди гроші воїн може придбати собі або разом із товаришами щось необхідне. Ніколи в місті не було стільки «туристів» із інших регіонів країни. Не зі своєї волі ці «туристи» тут і не за сприятливих обставин для ознайомлення з місцевими цікавинками. Але факт: коли б ще хлопчина з Прикарпаття чи Буковини завітав до Сум? Тепер Суми знають по всій Україні та Європі. Репутація у міста – та, що треба. Залізна.
При всій щирості і патріотизмі сумчан щодо ЗСУ, економіка має працювати – і вона працює. Військові роблять виручку супермаркетам, СТО, іншим ремонтним майстерням, кафе. Військові дали новий поштовх малим та середнім підприємцям міста, які за рахунок їхніх замовлень мають можливість хоча б трохи триматися на плаву. Бо, якщо ви подивитесь статистику, серед обласних центрів України Суми займають останнє місто по середній заробітній платні. Тут і до війни грошей було не дуже, що вже й казати.

Політика деградує
Проте, як завжди, є в місті люди, яких війна зробила не просто багатшими, а набагато багатшими. Група бізнесменів, які раз по раз виграють тендери на будівництво укріплень, укриттів та всього іншого. Нові люди при владі, яких ніхто не обирав на посади, але які змогли вміло організувати зняття діючого на той момент міського голови. Не те, щоб колишній міський голова був «мером мрії» для містян, але порівняно з людьми, які при владі нині, навіть діяння одіозного екс-голови Сумської ОДА «донецького» Володимира Щербаня та його посіпак виглядають не такими мерзотними. Якась дивна (насправді нічого дивного, лише спільні інтереси) суміш «Слуг народу», «Партії регіонів» та «Європейської солідарності» керує містом, обдирає комунальні підприємства, розігрує тендери, словом, користуються моментом пацани, не соромляться.
Зупинити їх нікому. Тут у прокуратурі, судах та поліції завжди були «всі свої». Чим більше крадеш – тим більше «відкат». Так це і працює. Воно і до війни так працювало, що вже казати.

А тепер – про найголовніше
Ну і цікавинка на завершення. Кожне місто мусить мати свій срач у соціальних мережах. У Сумах – це тема, як правильно називати мешканців Сум.

Кожне місто мусить мати свій срач у соціальних мережах. У Сумах – це тема, як правильно називати мешканців – сумчани чи сум’яни

З радянських часів вони називалися «сумчани», але тепер з’явилася альтернатива: «сум’яни». Прихильники першої версії говорять, шо вони все життя були сумчанами, тож сумчанами і залишаться. Натомість, прихильники другої версії стверджують (що теж є абсолютною правдою), що «сумчани» – це росіянізм, а за правилами української граматики правильно вживати «сум’яни». Спір цей років на тридцять-сорок, не менше. Буде, чим зайнятися після Перемоги.

P.S. Цей текст написано не стільки для мешканців Сум, які краще за автора знають, що відбувається у місті, скільки для мешканців іншої України.