Людина революційного духу і гарту

Пилип Капельгородський народився 14 листопада 1882 року в селі Городище (тепер Роменського району на Сумщині) в багатодітній сім’ї. Навчався в сельській школі, потім у Роменській духовній школі. Бурсацька система виховання так допекла, що він пожбурив у вікно ненависного наставника нічного горщика. Наступного дня, 15 січня 1897 року «за бунтарство» він був виключений зі школи: йому видали свідоцтво, де у графі дисциплін стояла цифра «5», а в графі поведінки — «1». Під тиском батьків змушений був вступити до Полтавської духовної семінарії. У Полтавській духовній семінарії навчався разом з Симоном Петлюрою.

За участь у селянських заворушеннях на Полтавщині 1902 р. його арештовує поліція. «росія – це деспотизм і тиранія, якої ще світ не знав. Це темна, як ніч, холодна, мов кам’яний мур, і безжалісна, прикрита зовнішньою доброзичливістю сила, що зазіхає на всі краї. росія – це найтяжче рабство, це невблаганна жорстокість і лукавство”, – ось таку цитату жандарми прочитали у щоденнику Капельгородського.

Пересвідчившись у неминучості викриття його як заколотника бунту, Капельгородський на п’ятому році навчання подає прохання про звільнення з семінарії і тікає на Кубань. Там учителює і бере найактивнішу участь у громадському та політичному житті, за що потрапляє до армавірської тюрми.

Вирвавшись на волю восени 1909 р., Капельгородський переїздить на Північний Кавказ, де активно співпрацює в газеті «Терек» як публіцист.

У 1917 році повернувся на Україну і після численних арештів та низки пригод, пов’язаних зі складним і неоднозначним ставленням до нової влади, почав працювати в редакціях газет «Вісті ревкому», «Червона Лубенщина», «Більшовик Лубенщини». Як сатирик і публіцист, надрукував на сторінках газет Полтавщини понад півтори тисячі фейлетонів, віршів, гуморесок, статей.

19 березня 1938 року був заарештований, а 5 квітня 1938 р. «особливою трійкою» НКВС по Полтавській області Капельгородського було засуджено до розстрілу на підставі вигаданих звинувачень у націоналізмі. Вирок виконано у травні 1938 року. У січні 1956 р. Пилип Капельгородський був посмертно реабілітований. Найкращим його твором є автобіографічна повість-хроніка «Записки семінариста», написана в армавірській в’язниці, в якій описаний аракчеєвський режим і атмосферу, що панувала в Роменській бурсі та Полтавській духовній семінарії. Також написав сатиричну повість «Непорозуміння» (1928), романи «Артезіан» та «Оборона Полтави», що побачили світ лише після смерті письменника