До 40-річчя початку будівництва в Сумах заводу ОБ і ВТ

Продовження, початок тут

На роботу і назад в готель італійців відвозили заводським транспортом. Земляні роботи на будівельному майданчику були завершені до кінця жовтня, і в Сумах 7 листопада сеньйор Боцці і генеральний директор об’єднання Лук’яненко В.М. підписали відповідний акт про закінчення на будівельному майданчику всіх земельних робіт, переходу до наступного етапу – виготовлення фундаментів і монтажу конструкцій. До наступу низьких температур потрібно було ще встигнути збудувати для себе житлове містечко барачного типу з усіма зручностями і новий офіс, в який заселяться обидві дирекції, Сумська митниця, «Союзвнєштранс» і перекладачі.

Страйк під Новий рік
Під кінець року, коли адміністрація готелю «Суми» якось нагадала італійцям про їх виселення, вони на другий день застрайкували і не приступали до роботи, доки директор Петренко В.С. не прийде до них, а той попросив мене залагодити цей «міжнародний скандал». Я підійшов до страйкуючих з контрактом і зачитав відповідну статтю на італійській мові – реакції ніякої. Тоді, знаючи, що багато робітників фірми ЧЕА походять з Південного Тиролю, територія якого відійшла до Італії від Австрії в 1919 році, і де велика частина жителів розмовляє німецькою, я на зрозумілій їм мові сказав, що вони можуть залишатись в готелі, але за власний рахунок. Порушувати умови контракту ми не будемо. Через півгодини страйкарі приступили до роботи, а через тиждень святкували «вхідчини» у своєму «кампо абітатіво» – житловому містечку.

А взагалі, італійці до роботи ставилися відповідально. За темпами і обсягами робіт протягом всього періоду будівництва було залучено велику кількість спеціалістів найрізноманітнішого профілю. Починали з 30-50 чоловік, при виконанні описаних вище робіт, а коли виготовляли фундаменти та почали монтувати металоконструкції – 150-170 робітників. Але найбільша кількість прибулих на об’єкт була при монтажу обладнання – по 850 чоловік на місяць впродовж 4-х місяців і при цьому жодної зайвої людини. Італійці показали себе з найкращого боку – висока організація праці, швидкість виконання, якість. Можна виділити один момент: коли робили фундамент під установку безперервного розливу сталі, потрібно було укласти одразу 1400 куб. метрів бетону. Ніхто і не передбачав, що це можна зробити за 12 годин (робоча зміна у італійських робітників тривала 12-14 годин), тобто, за одну робочу зміну. Роботу було організовано так, що машини бетоновози їздили одна за одною і наприкінці робочого дня результат: фундамент було зроблено. За офіційними даними фірми, італійці за 32 місяці роботи відпрацювали на будівництві нового заводу 1 мільйон 200 тисяч робочих годин.

Житлове містечко займало велику площу, на якій знаходились довгі бараки блочної конструкції з кімнатами, розрахованими на одну або дві людини. Їх кількість росла поступово, в залежності від згаданих вище обставин. Нові бараки швидко монтувались і заселялись згідно з графіком заїзду спеціалістів. Окрім довгих бараків, тут знаходились окремі будівлі для керівників, їдальні, кафе-бар, кімната відпочинку з тенісним і більярдним столами, кухня, пральня, склади, медпункт.

Бони фірми «Даніелі»
У барі був великий вибір різних напоїв, але міцні відпускались лише після закінчення робочого дня. Оскільки радянське законодавство не дозволяло нерезидентам використовувати іноземну валюту як платіжний засіб, то розрахунки в житловому містечку велись спеціальними бонами фірми «Даніелі» (див. фото).

До речі, після вводу в експлуатацію заводу, частину бараків італійці встигли розібрати і вивезти, а решту подарували як гуманітарну допомогу Вірменії, яка 7 грудня 1988 року постраждала від катастрофічного землетрусу, і відрядили туди своїх монтажників, а ми перекладача.
На вході до містечка чергувала пропускна варта, яка була підпорядкована особисто коменданту Луці Ланді. Прикрашав вхід фонтан у вигляді логотипу фірми – п’ятикутної зірки (див. фото). Вся територія була обнесена високою дощатою огорожею.

На об’єктах цього містечка в якості обслуговуючого персоналу працювали і мешканці нашого міста, в основному жінки за 40 років. Їх підбором на роботу займався цех №35, і вони вважались робітницями об’єднання. Щомісяця італійська дирекція перераховувала цеху по 250 крб. на кожну робітницю, а на руки ті отримували по 150 крб. Справа в тому, що працедавці вимагали, щоб жінки працювали повний робочий день, не визнавали лікарняні і відпустки, свята (окрім 1-го травня) в тому числі і 8 березня, тобто платили тільки за фактичні трудодні. Але жінки були задоволені розміром зарплати, адже вона на той час була вдвічі вище цехових ставок. Всього на роботу було прийнято біля 40 робітниць. Виходи на роботу фіксував окремий табельник від цеху, якого італійці жартома називали «женерале».

Працювали в житловому містечку і лікарі з нашої медично-санітарної частини. Перші півроку прийом в медпункті проводив їхній лікар, але потім італійці від нього відмовились і запросили наших. В основному чергували цехові терапевти на чолі з завідуючою Канарською А.І. Працювали і вузькі спеціалісти – знаходитись там потрібно було цілодобово. Апаратура в медпункті була чудова, і наші лікарі її швидко опанували.

Мовного бар’єру майже не було. Італійська мова має багато спільних латинських коренів, висловів, тому медикам було неважко зрозуміти, що саме болить у хворих. Були й важкі випадки: інфаркт, операції, травми і допомогу надавали на належному рівні.

Суми-Трієст-Суми
У зв’язку з тим, що спеціалісти багато часу витрачали на дорогу з Італії до Сум, фірма «Даніелі» вирішила налагодити пряме авіасполучення з нашим містом. Була організована зустріч з керівником авіапідприємства Безбородовим В.В. та огляд інфраструктури працюючого ще тоді аеропорту. Оскільки нова будівля аеровокзалу не була готова, а стара не відповідала вимогам, фірма зобов’язалась за свій рахунок і зі своїх матеріалів збудувати нове приміщення, в якому б всі авіапасажири рейсу змогли б накопичуватись перед вильотом. Через деякий час проєкт будівлі було погоджено, і в стислий термін роботи були закінчені.

«Аерофлот» дав необхідні погодження і раз на місяць італійці, у яких закінчився термін роботи, літаком ТУ-134 повертались з Сум до Трієста, а звідти до Сум прибували нові робітники. Літак робив проміжну посадку у Бориспільському аеропорту, де пасажири проходили митний догляд. Це значно підвищило навантаження на бюро віз і реєстрацій (керівник Карпов В.Л.), адже кожному, хто відправлявся у відпустку, потрібно було в паспортному столі обласного УВС оформити короткострокову виїзну-в’їзну візу, щоб спеціаліст зміг своєчасно повернутись у Суми, не звертаючись до консульства. Крім того, співробітники бюро по заявках італійської дирекції, замовляли ще й дозволи на поїздки своїх робітників до інших міст нашої тодішньої держави, але найчастіше до москви для відвідування Посольства Італії, куди вони супроводжували молодих сумчанок для їх формального представлення в якості своїх майбутніх дружин. За три роки було видано більше ста таких віз.

Василь Бібіков
(Закінчення у наступних номерах)