Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Нова Руслана

294

«Я йду в парламент за покликом свого серця»

Ельвіра Мамонтова

Вона — дика, неприборкана, стрімка, як бурхлива гуцульська річка. Вона — РУСЛАНА. Її сценічний образ — це ексклюзивний, оригінальний, екзотичний імідж, який складається з оригінальної вокальної манери (етнічні гірські мелізми, автентичні «кугикання» й вигуки). Драйвова, енергійна сценічна манера Руслани передає гірський темперамент.

Ми звикли сприймати її виключно як талановиту співачку, якій підкорилась Європа. Але тепер, здається, вся її енергія буде спрямована в зовсім інше русло. Раніше далека від політики, цього року Руслана вирішила взяти участь у виборах до Верховної Ради під №5 у списку «Народного Союзу „Наша Україна“». За кілька місяців до виборів вона перервала творчу роботу і повністю присвятила свій час гастролям по Україні в якості майбутнього парламентаря. За півтора тижня до виборів вона завітала і до Сум, де відбулися її зустрічі зі студентством і журналістами. На прес-конференції Руслана намагалася говорити лише про політику, про те, в що вона вірить зараз:
— Ви бачите, що я не їжджу з концертами, я не вожу з собою «Дикі танці». Більше того, я хочу вас запевнити, що не збираюся займатися дикими танцями в парламенті. Їжджу зустрічатися зі студентами — це моя власна ініціатива. Я хотіла зустрітися і поговорити з ними напередодні дуже важливого, переломного моменту для України. Мені є що їм пояснити, є що їм показати. Я хочу, щоб вони від мене, з перших вуст почули, чому я це зробила, яким чином я це обґрунтовую. Я збираю їхні пропозиції, прохання, намагаюся зрозуміти, в чому їх проблеми. На сьогоднішній день наші студенти просто зачарували мене. На щастя, ніяка депресія на них не вплинула. Сьогодні мені здається, наші студенти більш готові взяти владу в свої руки и повести Україну до реформ значно швидше, аніж всі інші політичні сили, які багато про це говорять. Свою участь у політиці я вирішила обґрунтувати і розповісти у безпосередньому спілкуванні. Це рішення неполітичне. Швидше, це громадянська позиція, це патріотизм абсолютно інакшої якості. Це не емоції Майдану, це абсолютна впевненість у своєму президенті. Я хотіла всіма можливими для мене способами надати підтримку Віктору Андрійовичу і його команді. Вважаю, що ті люди, які довкола нього сьогодні, це професійні і віддані йому люди. Я абсолютно чітко усвідомлюю, що я можу зробити в політиці. Є дуже багато цікавих проектів, які стосуються не тільки культури, а й соціальної сфери, і благочинності. Я йду в парламент за покликом свого серця.

[q]Чи означає Ваша заява, що Ви більше не будете займатися творчістю, а повністю присвятите себе політиці? [/q]
— Ні. Це Віталій Кличко зав’язав зі спортом. Я буду далі продовжувати свою діяльність. В квітні буде презентація першої частини нового проекту — літературно-музичного. А на цей період ми абсолютно все відмінили. Ми поставили собі заборону на будь-які публічні концерти в Україні і відмінили всі свої справи в Європі. Я терміново повернулася з Америки, де почала писати альбом. Зі сцени я не піду, бо вважаю, що дуже корисна на цій ниві. В якості співачки я можу принести багато користі Україні в Європі. Я дуже комфортно себе відчуватиму в Комітеті з євроінтеграції. Ми зараз організовуємо команду суто для політичної моєї діяльності. Уже сьогодні я чітко усвідомлюю, що це буде три ініціативи: закон про меценатство, закон про захист інтелектуальної власності і ініціатива за приводу підняття стипендії студентам хоча б до рівня прожиткового мінімуму. І багато різних реформ, які я підтримую.

[q]Будь-де, в тому числі і на сцені, ви з’являєтеся зодягненою в шкіру. Чи не буває у вас непорозумінь з цього приводу з green peace? [/q]
— Ви мене змушуєте зараз сказати одну річ, яку б мені не хотілося казати. Це здебільшого штучна шкіра. Ми принципово ніколи не використовуємо шкірки і хутро, це для нас велика заборона. Ми шукаємо всі можливі для нас методи використовувати штучні матеріали. Більше того, я б сконцентрувалася на проблемах екології, яких в Україні вистачає. Я особисто займаюся питанням наслідків чорнобильської катастрофи. Ми зараз готуємо благочинний проект, будемо збирати кошти силами 15 країн Європи.

[q]Чи відрізняється ментальність Західної і Східної України? [/q]
— Ментально я дуже добре відчуваю Україну, інакше, мабуть, я б не перемогла на «Євробаченні». Я їхала туди як співачка всієї України, хоча везла кольори певного регіону. Я не відчуваю сильної різниці в ментальності Західної і Східної України. Якщо політики щось поділили між собою, то люди виявилися мудрішими за них і зараз їх об’єднує теж саме, що й рік тому на Майдані.

Зараз я вивчаю бойовий гопак. А взагалі я намагаюся вийти з ініціативою і організувати загальнонаціональний архів, до якого б увійшли всі приватні бібліотеки і фольклорні експедиції. Зараз вони зберігаються навіть не в Україні, що стосується фольклористики. Треба це все збирати і, по-перше, зберігати свої власні фонди і архіви. У Львові один із найбільших фондів етнічних пісень, в якому понад 60 тисяч народних пісень, записаних протягом століття, зберігаються до сих пір на бобінках. Якби у Німеччині знайшли бодай три пісні, це вже було б національне свято. А ми маємо стільки всього… Треба цим опікуватися. Я буду шукати кошти, бо досі я свої давала, та в мене їх не так багато, щоб зберегти всю українську спадщину.

[q]Так, і до Туреччини на «Євробачення» Ви теж поїхали за свій кошт, продавши квартиру… [/q]
— Не купивши. І досі в мене немає квартири. Я досі кудись вкладаю гроші (Посміхається).

[q]Чи змінилася ситуація в українському шоу-бізнесі після Вашої перемоги на «Євробаченні»? [/q]
— Звичайно, змінилася. Наші всі подумали: «О, і ми теж хочем так». Щойно «Гайдамаки» повернулися з Німеччини. Дуже багато нашого українського продукту може бути гідно представлено в Європі. Для того щоб західні компанії, без яких в нас не відбудеться спільного взаємопроникнення, потрапили до України, першою ластівкою для них був мій альбом «Дикі танці», який ліцензійно ми продали тиражем — увага! — півмільйона. Я уявляю, скільки вийшло піратських копій! Це дуже серйозні продажі. У Німеччині, щоб отримати золотий диск, треба продати 300 тисяч дисків. Півмільйона — це дуже добрі показники для потужності цього маркету, які означають, що закордонним співакам буде дуже вигідно їхати в Україну, вкладати тут гроші в свій промоушн, давати концерти і заробляти на цьому. Відповідно іде обмін і навпаки. Я пішла не по цій схемі, рвонула вперед поперед батька. Мені не зовсім подобається те, що в нас є так званий синдром другорядності. Якщо уявити собі «Топ-20», тобто 20 найпопулярніших пісень у чарті, то з них 18 обов’язково будуть закордонними, і в кращому випадку 2 українські. В Греції, Німеччині, Британії, Франції цього немає. У них в першу чергу слухають свою музику і тільки свою. Для того щоб, наприклад, у Франції почати промоушн, однією з головних умов буде співати французькою мовою, або написати дует з французьким виконавцем. Вони ставляться до цього значно глобальніше за нас. Як це змінити? По-перше, треба щось поміняти в собі, по-друге, музичним редакторам треба відчути, що їм не повинно бути страшно ставити в ефір українську музику. На сьогоднішній день якість української музики дуже зрушилася, і потенційних українських хітів є значно більше, ніж їх присутньо на радіостанціях. Інша справа, що нема на що знімати кліпи. А потенціал музикантів дуже високий, можу сказати, що значно вищий, ніж в деяких європейських країнах. В мене є ідея про закон про меценатство. Якщо б ця схема відбулася, то це й була б та єдина умова, за якої кошти пішли б на культуру і благочинність. Коли не діячі бігали б за спонсорами, а навпаки. Їх би позбавили податків за умови, що вони готові вкладати гроші в кіно, давати кошти на лікарні і т.д.

[q]Як Ви оцінюєте шанси на перемогу в «Євробаченні» Тіни Кароль? [/q]
— Ми будемо вболівати за неї. Я не чула її пісні, тому що зараз принципово не дивлюся телебачення, не читаю газет і не слухаю радіо. Мені так легше. Я відпозиціонувалася від «Євробачення», на щастя для мене, можливо, на жаль для вас. Просто для мене воно в минулому. Те, що я зробила, було яскраво, а мені треба йти далі, тим більше, що попереду в мене багато чудових планів. Думаю, Тіна в Греції буде почуватися дуже комфортно, греки будуть її шанувати, повірте.

[q]Ви стали народною артисткою в дуже молодому віці. Для Вас це звання щось важить, підвищує самооцінку? [/q]
— Коли мене питають, як мене представити, я кажу: «Пишіть просто — Руслана». Мені цього достатньо, тому що, якщо я все правильно роблю, я відчуваю себе народною. І це більш широке поняття, ніж просто звання. Я б зараз взагалі не дискутувала з цього приводу, бо дуже багато людей сьогодні обурені тим, як багато діячів мають сьогодні це звання. Мені важко про це говорити. Щоб бути народною співачкою, треба так багато працювати. Багато людей сприймають це так, що коли ти досягнув цього, то вже можеш почивати на лаврах. Чим більших результатів я досягаю, тим більше відповідальності відчуваю на собі. Після «Євробачення» я кроку не могла зробити, щоб не проаналізувати 150 разів, тому що моє ім’я асоціюється з іміджем України. Від моєї поведінки, мого зовнішнього вигляду — від усього. Журналіст або опише це достойно, або знайде можливість покуськати. І я усвідомлювала, що це буде стосуватися не лише мене, а всієї держави, яку я представляю. Вся наша команда навчилася відповідально відноситися до всього, що ми робимо.

[q]Зіркова хвороба Вам не знайома? [/q]
— Ні, вони мене поб’ють вдома, якщо я…

[q]Руслано, Ви така тендітна, ніжна… [/q]
— Не кажіть цього при моїй команді!

[q]Звідки Ви берете свою шалену енергію? [/q]
— Після «Євробачення» мене часто про це питали. Я все намагалася якось гарно відповісти. Чесно вам скажу: не знаю. Я займаюся улюбленою справою, я дуже щира людина. Я не роблю того, що не хочу або не люблю, і те, в що не вірю. Можливо, це і надає мені максимальних сил.

[q]Можна трохи докладніше про Ваш проект, який буде презентовано у квітні? [/q]
— Новий проект буде в жанрі фентезі. Зараз я співпрацюю з кращим фантастом, визнаним у Європі. Це все, що я можу зараз сказати. Сьогодні ми не говоримо про Руслану як співачку. Ми говоримо про те, що відбудеться за півтора тижня. Повірте, це дуже важливий момент для нас.

[q]Люди вважають, що кожен повинен займатися своєю справою: політики — політикою, будівельники — будівництвом, митці — мистецтвом. Чи вважаєте Ви, що політика — це саме Ваша справа? [/q]
— Ви сьогодні вже готові зробити якісь висновки? На початку прес-конференції я сказала, що йду до парламенту не співати. Я збираюся займатися проблемами виключно свого покоління. Дуже багато молоді хоче їхати працювати до Європи. Дуже багато дівчат купуються на так звані контракти, коли їм обіцяють прекрасну роботу, шалені гроші, і вони потрапляють у проституцію. Я спілкувалася з дівчатами, які звідти дивом повернулися. Звідти вертаються каліками. Знаєте, в чому проблема? Ми перші у світі по цьому ганебному явищу. Це ж наші українці їдуть туди і втрачають там права. Їх перепродають, як товар. І я цим питанням зараз опікуюсь. Ми сформували програму, суть якої полягає в тому, щоб максимально надавати інформацію тим, хто збирається працювати за кордоном, щоб вони не купувалися на ці контракти. У квітні запускається компанія під гаслом «Людина — не товар!». Це треба зробити, по-перше, щоб якусь дівчину не зґвалтували або не вбили. А по-друге, щоб Європа не верещала, що в нас так багато проблем.

[q]Ваше життя — це постійний рух. Це творчість, поєднана з громадською діяльністю, а зараз ще й з політикою. А як же особисте життя? [/q]
— Сашко (чоловік Руслани. — r) абсолютно поділяє все, що я роблю. Більше того, це для мене людина — опора, від якої я маю стільки впевненості. В ньому більше сил, ніж у мені. Це він взяв мене за руку і сказав: «Пішли на Майдан. Все, прийшов час». Це було ще за два тижні до революції. Мій Сашко був у львівському студентському братстві на початку 90-х, був на Майдані більше 14 років тому. Ми все робимо разом. Без нього я просто нічого б не зробила. Це нас дуже об’єднує. З приводу особистого життя — це проблема. Звичайно, хотілося бути з ним більше.

[q]Як Вам наше місто і чи приїдете Ви до нього вже з концертом? [/q]
— Сумщина — фантастичне місце. Я була тут у Недригайлові два роки тому, коли були купальські ночі. Я тоді отримала такий драйв! Ми виступали на дерев’яній сцені під відкритим небом. Виходимо на сцену, питаємо: «А де звук?» — «Зараз буде!» Приїжджає такий бусик, на якому два гучномовця, з яких ллються жахливі звуки. Я думаю: «Невже це моя пісня?!» Але концерт був класний. Я хотіла сказати, що не потрібно багато феєрверків, щоб мати фантастичні спогади на все життя. Ми почали співати, люди теж повиходили, а після цього почалася справжня купальська ніч. Такого обряду я не бачила ніде. Після цього ми поїхали, здається, до Херсонщини, де теж пробували робити купальські свята. Але це була вже просто солянка з зірок, які поспівали і роз’їхалися. Те, що я побачила на Сумщині, було правдивим українським обрядом. Це було не просто відтворення традицій, а живе, люди цим живуть.

Досьє

Руслана Лижичко, співачка, громадський діяч, меценат, депутат нового парламенту. Народилася 24 травня 1973 року у Львові. Свою першу професійну нагороду отримала на фестивалі «Золота осінь» у чотири роки. Закінчила Львівську консерваторію ім. М. Лисенка за спеціальностями «хоровий та оперно-симфонічний диригент», «піаніст», «композитор». Навчилася володіти чи не всіма музичними інструментами, окрім скрипки та кларнету. Починала співати у львівських барах. У 1996 році отримала Гран-прі фестивалю «Слов’янський базар» у Білорусі за пісню «Дикі гуси», яку співала босоніж.

Зараз її кліпи, відзняті в старовинних гуцульських замках за участю великої масовки, вважаються найдорожчими в Україні. Наприклад, кліп на пісню «Знаю я», знятий у 2002 році, коштував співачці $120 тисяч. Продюсером Руслани є її чоловік — Олександр Ксенофонтов, у минулому львівський журналіст.

В 2004 році Руслана стала переможницею конкурсу пісні Євробачення”, який проходив у Стамбулі. Перемогу їй принесла власна пісня «Дикі танці». Після цього співачка стала посланницею доброї волі ООН.

Зараз Руслана увійшла до новообраного парламенту під №5 від «НСНУ».