Юрій П’ятаченко: «Російська мова в Україні не є упослідженою – чистою російською тут мало хто говорить»

Минулої суботи вся Україна відзначала День української писемності і мови. Втім, свято святом, а мовна ситуація як в Україні, так і в Сумах вельми непроста. Ми говорили про неї не з політиком чи філологом, а з сумським культурологом Юрієм П’ЯТАЧЕНКО.

r: Трохи білььше року тому в парламенті було проштовхнуто так званий мовний закон Ківалова-Колєсніченка. Чи погіршилась ситуація із використанням української мови в Україні?

Юрій П’ятаченко: Даний закон контрастує божественому началу, бо мова повинна об’єднувати людей, а не роз’єднувати. Його прийняття мало тільки політичну доцільність, бо це відбулося перед парламентськими виборами. Жодного економічного підгрунтя під цим законом немає, для реалізації усіх його положень треба витратити річний бюджет України. Вважаю, що цей документ також мав на меті пересварити представників усіх народів, що живуть в Україні, за мовною ознакою. Мовляв, ти говориш оцією мовою, а я оцією – ось і привід для ворожнечі. А потім на фоні конфлікту можна заявити про діяльність певної політичної сили. Жодної логіки – етичної чи лінгвістичної – в ньому немає. Російська мова в Україні не є упослідженою, тому що чистою російською тут мало хто говорить. Здебільшого у нас використовують суржик, який чомусь вважають російською. Але варто тільки перегорнути твори Чехова, Купріна, Шолохова, Шукшина – і все стане зрозуміло. Тому ще однією метою цього закону було забезпечення мовного комфорту сучасного міщанина, який не хоче вчити і використовувати ні літературну російську, ні українську мову, а прагне говорити на суржику.

r: Але ж погодьтеся, що російськомовних вивісок у Сумах навіть візуально стало більше…

Ю.П.: Декілька років тому учні шкіл №№ 9,17 та інших провели так званий «мовний десант» у Сумах, перевіривши правильність написання вивісок українською. Навіть діти виявили багато мовного нехлюйства і невігластва зі сторони підприємців та рекламних агентств Сум, які працювали і працюють за принципом «сойдет, тіпа правільно». Для них російський варіант вивіски знову-таки більш комфортний, а тим, хто у міській владі повинен наглядати за станом зовнішньої реклами у місті, байдуже. Або вони такіж невігласи, як і підприємці. Ще одна причина може звучати так: я, підприємець, вчився у школі, ніби вмію говорити російською краще, ніж українською, а закон же тепер нічого від мене не вимагає. Ось ці дві причини обумовили збільшення кількості російськомовних вівісок. До речі, недавно побачив таке: «Мужская парикмахерская «Афродита»». Ніби російською все правильно, але якщо проаналізувати культурологічний контекст, то звучить ідіотично.

r: Громадскість, на Ваш погляд, тут щось може змінити?

Ю.П.: Хочу підкреслити: до вивісок будь-якою мовою – українською, російською, англійською, іншою мовою – треба ставитися спокійно. Кордонів, за яких ми жили у Радянському Союзі, вже немає, як немає Карацупи із собакою, яка мала іх стерегти. Йде глобалізація, всі мови мають право на існування, кожна мова проходить певний процес, і так само десь у світі можуть бути вивіски «Львівська кав’ярня Юрія Кульчицького» української, без транскрипції англійською. Важливо, щоб писали тією чи іншою мовою правильно, без помилок.

r: Ви вважаєте, що власну мову не треба підтримувати?

Ю.П.: Ні, не зовсім так. Підтримувати власну мову треба – йдеться про дубляж фільмів українською, про певні застережні заходи її функціонування у державному апараті або у культурному просторі. Так роблять у Франції, Німеччині, Італії, Іспанії, інших країнах – і правильно роблять. Майже половину населення Німеччини зараз становлять турки – то що, там настав час оголосити турецьку другою державною? Німці ніколи на це не підуть. Українська держава теж повинна робити так само, якщо хоче зберегти українську. Коли деякі наші «діячі» на підтверждення багатомовності наводять приклад Швейцарії, це неправильно – ця країна особлива, з особливою історією, вона виникла з окремих територій з різними національними групами. Будь-яка держава має дбати про кожну мову кожної етнічної групи. За 50-90 рр. минулого століття у Російській Федерації зникло понад 100 національних мов – хіба це добре? І хто про них дбав у СРСР чи зараз дбає у сучасній Росії? Там дбають про російську.

r: Зараз політики і громадскість відкрили у Сумах безкоштовні курси української мови. Чи вони зможуть хоч трохи змінити мовну ситуацію у місті?

Ю.П.: Є щоденна копітка робота, про яку не треба виходити на площі і кричати. Знаю, що наші бібліотеки цим займаються. Якщо ці курси – саме такий вид роботи, то добре. Якщо ж треба вивісити прапор якоїсь партії із метою продемонструвати «а ми дбаємо», це зовсім інше. Я не вірю різним комітетам і партіям – це просто політична реклама.