“Терорист” Олександр Лазаренко в контексті євроінтеграції

Сьогодні відразу після недільної Літургії я побіг у Ковпаківський райвідділок. Оперативники з кримінального розшуку забрали з дому Олександра Лазаренка. Нібито він був свідком якоїсь бійки.
Поки він давав пояснення, я намагався з’ясувати в якому статусі він перебуває і що це за привід такий, щоб зранку в неділю людину забрати з дому. Зазвичай свідків запрошують повісткою. І в робочий день.
Виявилося, що “бійка” – це лише формальний привід. Насправді в міліцію надійшла інформація, що Лазаренко вдома зберігає зброю і боєприпаси. І саме на це він повинен надати свої пояснення. Зрозуміло, він пояснив, що нічого незаконного в нього немає.
Після цих формальностей його відпустили. Але це не привід розслабитися.
Кілька моментів, які заслуговують на увагу:
1. На початку тижня Чорний Комітет, активістом якого є Олександр Лазаренко, в кількох містах України, в тому числі і в Сумах провів акцію “Асоціація або революція!”. Та навіть без такої акції режим Януковича усвідомлює, що зрив підписання угоди про асоціацію з ЄС призведе до суспільного загострення.
2. Якщо у міліції дійсно була б інформація про зберігання зброї чи вибухівки, то вони б не придумували історії з “бійкою”, а письмові пояснення брали б вже після обшуку. Тобто це своєрідне попередження, сигнал з метою залякати Чоркомівців та інших активістів.
3. Кілька місяців тому додому одного з активістів Чорного Комітету в іншому місті вже приходили з обшуком. Теж під приводом “зберігання зброї та боєприпасів”. Завдяки грамотним і своєчасним діям адвоката, міліціонери пішли ні з чим. Чоркомівці вирішили не повідомляти про цю подію в пресі, хоча, на мою думку, даремно.
4. Якщо Янукович вирішить не підписувати угоду у Вільнюсі, йому буде зовсім байдуже, скільки в Україні буде політв’язнів. Тимошенко + ще десяток, чи Тимошенко + кілька сотень. Чоркомівці мають рацію – антивладні протестні акції в Україні призупинилися на час переговорів з ЄС. Але їх провал, або ще гірше – зміна курсу в бік Митного союзу стане кінцем перемир’я влади та опозиції й інших антивладних рухів. Обом сторонам буде нічого втрачати. Саме тому зараз влада завдає превентивних ударів по найактивніших.
5. Активістам всіх антисистемних організацій необхідно бути готовим до можливих провокацій. Слід загадати прописні істини практичного правозахисту: ходити в міліцію лише за повісткою, не давати свідчень, не визнавати вини і т.п. Слід відпрацювати систему реагування на будь-які свавільні дії “органів” – від поширення інформації в ЗМІ та соціальних мережах, до можливості оперативно організувати пікетування будь-якого відділку у місті. Також в пам’яті кожного активіста має бути телефон людини, якій можна зателефонувати на випадок затримання та телефон свого адвоката. І це не нагнітання істерики, а цілком раціональна необхідність.
P.S. Поки я чекав Лазаренка у Ковпаківському РВ, пригадалося, що поріг цієї установи я переступив рівно два роки тому: 17 листопада 2011 року, на День студента. Тоді мене повісткою викликали давати пояснення щодо акції “Міліція вбиває”. Парадоксально, але сьогодні вже мало кого дивує, коли громадський активіст опиняється в міліції. Про черговий адмін. протокол навіть згадувати соромно, адже розумієш, що є люди, які отримали реальні терміни за надуманими обвинуваченням. І страшно навіть не те, що вони сидять у в’язниці, а те, що суспільство змирилося з цим. Як співає Тартак “Не потрібні герої моїй країні”. А якщо вони не потрібні нам, то чи не соромно нам сподіватися, що “ЄС прийде – порядок наведе?”.