“Молоді музеї” Сумщини

З часів оголошення незалежності на Сумщині по-новому пішов розвиток музейної справи

З 1991 року багато чого нового відбулося в Україні і в наших краях зокрема. Цей матеріал ми присвячуємо музеям, які виникли нещодавно, вже в незалежній Україні, тому ми умовно і називаємо їх “молодими”. Насправді нових музеїв виникло багато. Музейною справою захопились підприємства, учбові заклади; створені музеї, присвячені історії окремих сіл та селищ. Скрізь знаходились ентузіасти та фахівці, які робили цю справу на високому рівні, вкладаючи в неї сили і душу. Всі нові музеї перерахувати неможливо, одже ми обрали кілька, які окрім своєї відносної молодості здались нам непересічними за самою тематикою, концепцією чи незвичайним, заглибленим поглядом на буденні речі і факти. Тож запрошуємо до знайомства.

“ШОКОЛАДНА ХАТА” В ТРОСТЯНЦІ
В центрі Тростянця, неподалік відомого круглого двору, є насправді незвичайний музей – музей шоколаду. Він теж досить молодий, з 26 травня 2012 року. Ідея заснування музею належала меру Тростянця Юрію БОВІ, офіційним засновником була Тростянецька міськрада; шоколадне підприємство, звичайно, створенню музею допомогло. Ідея народилась тому, що саме Тростянець вважався “шоколадною столицею” з давніх часів, ще в колишньому СРСР, коли про таке, як, наприклад, Roshen, ще ніхто не чув. “Бренд” – слово нове, але тростянецький шоколад є саме брендовим, хоча встиг нажити собі власну історію.

Тростянецька шоколадна фабрика змінила назву і власника, тепер підприємство зветься «Крафт Фудз Україна», а солодка продукція не втрачає популярності. Та музей розповідає не тільки про місцеве підприємство, він упорядковує і розширює знання про шоколад як такий, це дуже цікаво. Тут розповідають історію виникнення шоколаду і кави, оскільки деякі види шоколаду виготовляються з додаванням цього ароматного інгредієнта, демонструють унікальні обгортки, які вже не випускаються виробниками. Також можна зробити на пам’ять фото з бузковою коровою “Мілка”. У цьому музеї представлений не тільки шоколад у звичному вигляді – у формі плитки, але й справжні смачні шедеври у виді різноманітних фігурок. Всього представлено понад півтори тисячі шоколадних виробів. Музей поділено на три тематичні зали, кожен має власну назву: “Корона”, “Мілка”, “Якобс”. Музей регулярно проводить традиційні заходи: – День відкритих дверей (перша субота вересня), коли відзначається День міста.

– Всеукраїнський фестиваль класичної музики до Дня народження П.І.Чайковського «Чайковський FEST».
– 16 червня – Міжнародний фестиваль історичної реконструкції «Стара фортеця. Подорож крізь століття».
– Остання п’ятниця та субота липня – Всеукраїнський рок-фестиваль «Схід- рок».
– Всеукраїнський сільський фестиваль «Боромля». До Дня незалежності України.
Адреса музею: Сумська обл., вул. Миру, 13
Працює щодня з 09.00 до 16.00

ПРО ВСЕ І ДЛЯ ВСИХ
В Сумах за адресою: просп. Курський, 18 А існує приватний музей під назвою “Причал Одісея”, який створив житель нашого міста Сергій ГУЦАН. Сергій – відома в місті людина, культурний та громадський діяч, дослідник старожитностей та історії, мандрівник, фотограф… Але спочатку про його музей. Коли туди потрапляєш вперше, складаєтья відчуття, так би мовити, організованого хаосу. Погляд чипляється за предмети, які, здається, аж ніяк не пов’язані між собою жодними смислами, ідея зібрання висклизає. Але в цьому вдаваному безладі немає жодного елемента, на якому не хотілося б зосередитись, дослідити його, торкнутись. Археологічні знахідки кам’яної доби, скіфські мечі та наконечники стріл, трипільська кераміка, візантійські фібули. Поруч – старовинні світлини, монети. І серед цього можна побачити бабінний магнітофон у робочому стані або допотопний телефонний апарат з дисковим набором. Все це вкупі не підходить під визначення предметів древньої культури, мистецтва чи побуту. Окремим експонатам немає ще і ста років, а вік інших вимірюється тисячоліттями. Сам Сергій Гуцан використав для визначення свого зібрання слово “старовина”. Не древності, не старожитності, а ось саме так. І ще він влучно сформулював концепцію музею: “Музей про все і для всіх”.

Якщо історія народу вважається його портретом, то створення нових музеїв – це додання нових, уточнюючих рис

Про історію його виникнення він розповідав, що з дитинства цікавився всілякою старовиною, збирав різні речі, світлини та інше. У 2014 р. перевіз у це приміщення все своє добро і переглянув свіжим оком. З’явилась думка, що з такої кількості різноманітних речей можна створити цілий музей. “Мета була – зробити все не так, як в канонічних музеях, де все по полицях, за науковими вимогами, систематизовано і сумно так, що через кілька хвилин вже хочеться піти геть, – розповідав Сергій. – Оскільки я не маю історічної та педагогічної освіти, вирішив поставити це собі в плюс. Робив все інтуїтивно. А назву для музею підказали сумські поети, вони пригадали рядки Мандельштама: “Одиссей возвратился, пространством и временем полный”. Я погодився. Зв’язок різних просторів і часів – це саме те, що мене цікавить і чим хочу поділитися з людьми”. До речі, ділиться Сергій наспраді залюбки, він не раз влаштовував свої виставки в різних локаціях міста і області, дарував Сумському обласному краєзнавчому музею найбільш цінні із своїх знахідок. Це висвітлювалось у місцевих ЗМІ, зокрема і в нашій газеті. Співпраця між музеями є для Сергія Гуцана справою концептуальною, він казав: “Вищий пілотаж музейної справи – вміння віддавати”. Музей “Причал Одісея” відвідувачі називають живим музеєм, бо до кожного експонату можна доторкнутись, сфотографуватись з ним, примірити на себе. Щоб відвідати музей, досить зібратись групою – 5 -6 осіб, зв’язатись через Фейсбук і домовитись. В Фейсбуці музей має власну сторінку. Музей планує незабаром змінити адресу – переїхати на вул, Воскресенську, ближче до центру міста та інших культурних локацій. Про це буде вчасно повідомлено на ФБ-сторінці. Одже, завітайте.

РАДЯНСЬКИЙ ТРАНЗИТ
Під Путивлем, у Спадщанському лісі, поруч із давно існуючим Музеєєм партизанської слави порівняно нещодавно запрацював ще один. Цю експозицію названо “Парк радянського періоду”. Просто неба серед дерев людей зустрічають зразки радянської монументальної скульптури. Перш за все, це пам’ятники. Ленін, Сталін, Калінін – та кого тут тільки немає! Величезні і середніх, так би мовити, пристойних роззмірів, з металу та каменю, застиглі і дінамічні. Є і інші, більш скромні зразки скульптур радянської епохи – піонери, мемориальні дошки, Ленін у стані “маленький Володя Ульянов”, погруддя якихось підззабутих діячів. До речі, сюди переїхав і пам’ятник борцям за радянську владу, який прибрали з сумського центрального кладовища. Не знищили, як стверджували “охоронці радянської спадщини”, а знайшли цій композиції гідне місце. Враження це зібрання справляє незвичайне. Коли все це було розпорошене по території України, кожен артефакт був частиною якогось зовсім іншого концептуального простору, а тут вони зустрілись всі разом і виглядають досить гармонійно – фантастична інсталяція. Чапаєв може про щось спитати самого Карла Маркса, і не обов’язково для цього “языками владеть”.

Створювати цей парк почали ще в 2016 році, коли по всьому пострадянському простору почався “Ленінопад”, а уряд прийняв закони, які регламентують, кого з радянських діячів та засновників вшановувати не слід. Але й забувати не слід – це підказує здоровий глузд, без будь-яких постанов. До речі, не всі особи, чиї пам’ятники представлені в експозиції, потрапили під дію законів про декомунізацію, проте Володимир Маяковський, Юрій Гагарін – це символи радянської епохи.

У Сумській області нараховується 111 музеїв, що діють у складі підприємств, установ, організацій та навчальних закладів

У лютому 2016 р. з центральної площі Путивля прибрали величезного Леніна і поставили поки що тут. Потім народилась ідея долучити до нього відповідне добірне товариство. І почали волонтери-ентузіасти збирати різні пам’ятники не тільки на теренах Сумщини, а й по всій Україні. Створилася ось така експозиція, яка ще буде поповнюватись. Пам’ятники розміщено тематично: засновники комунізму як теорії – окремо, практики – учасники подій, які умовно назвемо жовтневоою революцією та громадянською війною – на своїх місцях, далі – герої наступної війни і т. д. У людей ставлення до цього “параду пам’ятників різне – від ностальгії до іронії. На думку спадає латинський вислів: Sic transit gloria mundi (Так минає мирська слава). Але цей “радянський транзит” не є просто цікавим атракціоном. Зібрання викликає певні роздуми і почуття, допомагає поглянути на минуле виважено та об’єктивно. Тобто додає спокою та мудрості. Слід додати, що подібний музей в Україні поки що єдиний, хоча в багатьох сусідніх і дальніх країнах ідея втілюєтся давно.

НЕЧИСЛЕННІ, АЛЕ НЕПОВТОРНІ
Музей горюнської культури і побуту запрацював в с. Нова Слобода з жовтня 2017 року. Чи чув хтось про горюнів? Хто вони? Науковці визначають їх як субетнос, самі себе вони почали іменувати “русские”, бо так було записано в паспортах радянського зразку, але відрізняються від росіян, українців, білорусів говіркою, традиціями, піснями, старовинним одягом. Ті з них, з ким ми спілкувались, спокійно і свіломо вважають себе ще й українцями, тобто громадянами цієї держави: “Все это вокруг – наше”. Більшість дослідників вважає їх автохтонним слов’янським населенням Сумського Полісся, інші твердять, що горюни походять з Білорусі або навіть з Балкан. Для нас це зараз не дуже суттєво. Горюни неповторні, тому й цікаві. Мешкають вони в Путивльському і Білопільському районах Сумщини. Горюнів небагато, їх мова почала розчинятися, культурні традиції не дуже відомі навіть у межах України. Тому відкрито в найбільшому горюнському селі Музей горюнської культури. Саме на відмінність, унікальність цієї культури акцентовано увагу в побудові експозиції і поясненнях екскурсоводів. Музей розташований у відновленій типовій горюнській садибі кінця ХІХ – початку ХХ століття. Будинок, господарські будови, криниця-журавель, млин. Крім того, різні предмети побуту: інструмент, посуд. Тут і старовинний одяг, рушники, ікони на належному місці. Все аутентичне, наче насправді завітали на гостини до місцевих селян-горюнів років із сто тому. До речі, екскурсії ведуться по-горюнськи, аби відвідувачі занурились в специфічну атмосферу, відчули самобутність горюнів. Етнографічні музеї і навіть заповідники – не новина в світі, але на території Східної України подібних немає. Звичайно, якщо не враховувати Національний музей народної архітектури та побуту в Пірогово під Київом. Але там загальноукраїнський масштаб, з багатою культурою невеличкого народу можна познайомитися тільки тут, на його землі. Музей працює щодня з 9.00 до 17.00. Дістатись можна рейсовим автобусом, та краще власною машиною.