124 лютого

Війна – жахлива реальність, що вже забрала тисячі життів ні в чому не винних українців. Покалічила і поранила десятки тисяч. Сотні тисяч позбавила домівок назавжди. Мільйони вигнала на чужину. Лише за 100 днів. Так, саме – лише. Бо попереду на нас чекає довга дорога. І, щоб її пройти і не залишитися без Батьківщини, сьогодні потрібна чесна розмова.
Щоб перемогти, нам потрібно поставити самим собі, як громадянам, прямі запитання – і дати на них прості і однозначні відповіді. Бо коли говорять, що якесь запитання не має простої відповіді, завжди здається, що або саме запитання неправильно поставлене, або відповіді намагаються уникнути. Нам потрібно згадати і зрозуміти, чи правильно ми все зробили, де помилилися, щоб не повторювати своїх помилок. Тож, шановні читачі, якщо ви готові до цієї неприємної розмови з оптимістичним фіналом, прошу до читання. Якщо ні, то краще відкласти текст куди подалі і увімкнути Арестовича. Хоч умовного, хоч конкретного.

Майже 400 років
Отже, війна росії проти України, як відомо, почалася приблизно 400 років тому. Колоніальна, загарбницька, тотальна. Війна приймала різні форми і мала різну інтенсивність, але мета у росіян була завжди одна – знищити ідентичність, русифікувати україномовне населення і захопити землю та засоби виробництва. Кожного разу московія (потім російська імперія та СРСР) підходили до вирішення цих завдань по-різному, в залежності від того, яка концепція брала гору в Москві. Проте всі ці майже 400 років російсько-українська війна була, є і буде війною цивілізацій. Навіть незважаючи на те, що за останні 100 років внаслідок радянізації і совковизації, двох світових воєн та сталінського терору включно з Голодомором, достатньо велика частина сучасної України виявилася заселеною або росіянами, або малоросами (не в етнічному, звісно, а у ментальному значенні).

Привид Ющенка
Чудесний момент новітньої незалежності 1991 р., спричинений як геополітичними факторами, так і волею українців зажити самостійно та щасливо, на жаль, залишив Україну в політичній, економічній та культурній орбіті росії. Настільки близько, що росія ні на мить не полишала планів на повернення України до рамок єдиної імперії. Перший раз серйозно відштовхнутися від цих обіймів допоміг Майдан у 2004 р. Очевидно, на той час росія ще не мала військового і економічного потенціалу, щоб порушити домовленості з НАТО і протистояти колективному Заходу. Здавалося б, усе, вектор руху визначено: Європейський союз – і подалі від росії. Проте народ України вирішив інакше. Віктор Ющенко як президент і політичний діяч був спаплюжений і знищений ворожою пропагандою, яку в тисячі голосів повторювали українські медіа та шоу-бізнес, у тому числі ваш улюблений, шановні читачі, «Квартал 95» та інші коміки та кевеенщики. «Сеньйор Голодомор» та інші принизливі жарти про українські жертви, мову та ідентичність до сліз веселили публіку в концертних залах та біля екранів телевізорів. Але, якщо згадати, про що говорив тоді Віктор Ющенко, то це: історична пам’ять, Гетьманщина, Українська Народна Республіка, ГУЛАГ, Голодомор, УПА, роль України в Другій світовій, енергетична незалежність від РФ, українська мова та культура. Тобто Ющенко говорив про ті цінності, за які український народ зараз віддає життя своїх найкращих доньок і синів. Але у 2010 р. Ющенко отримав від вдячного українського народу 5% довіри. 5 (п’ять) відсотків.

Зрадник при владі
Президентську булаву в 2010 р. вручили двічі судимому Віктору Януковичу. Той одразу ж вчинив антиконституційний заколот і перебрав усю повноту влади. Соромно згадати, шановні читачі. Соромно – і дуже боляче. Очікувано, що правління крадія та зрадника породило розкрадання бюджету держави та критичне зближення з росією. Бо, як нарешті сьогодні зрозуміло уже всім бажаючим, Янукович завжди був не просто ставлеником кремля, а проєктом КДБ. Усі ключові пости у силових відомствах та міністерствах посіли люди, які ще вчора мали російські паспорти або російські агенти з давньою українською пропискою. У підсумку – Майдан, Небесна сотня, початок російського вторгнення, окупація Криму та частини Донбасу, АТО. Чому тоді, навесні 2014 р., коли українська влада, армія та суспільство перебували у стані певного оціпеніння, путін не наважився на повномасштабне вторгнення? Наразі ми не маємо відповіді.

«Барига» Порошенко і Мінський мир
Зрештою, факт полягає у тому, що цей епізод війни на Донбасі, після багатьох запеклих боїв, жертв і руйнувань, був призупинений дипломатичним шляхом. Так звані «Мінськ-1» і «Мінськ-2», за який президент Порошенко отримав цистерну зневаги від українського народу.
Але це була можливість на зміцнення, озброєння та розвиток.
Починаючи з 2014 р., велика кількість українців нарешті відчула, що живе саме в Україні. Запрацювали культурні інституції: Держкіно, Український культурний фонд, Український Інститут Книги, започаткували багато інших корисних, розвиваючих суспільство і культуру, проєктів. Прийняті закони про місцеве самоврядування, мову, нову українську школу – це лише основні. Великі ресурси вкладали в армію, розвивали власні оборонні проєкти. Зрештою, Українська Православна Церква отримала Томос («термос», ха-ха-ха, «Квартал 95») – тобто зроблено історичний крок. І це також – саме ті цінності, за які гинуть сьогодні найкращі доньки і сини України. Так, звісно мали місце жахливі провали. Була корупція. Продажні суди. Невдалі реформи. На Донбасі не настав мир і путін чомусь не віддав Крим. Але й загроза війни за ці 5 років мирного життя більшості населення стала видаватися вкрай примарною: «…зараз там за місяць гине менше, ніж за день у ДТП».
Тож коли сказали: «Армія. Мова. Віра» – 73% населення дружно розреготалося і пожартувало: «А то що, путін нападе?!»
25% довіри – так віддячив народ України президенту, який взявся створювати боєздатну армію і відновлювати культурний кордон. Який зупинив війну дипломатичним шляхом і готував країну до захисту.
Але перемогли Володимир Зеленський і бажання людей дбати лише про день сьогоднішній та хліб насущний. У Сумах за нового президента проголосувало чи не найбільше по Україні – більше 80%.
Так два президенти – Ющенко і Порошенко, які проводили проукраїнську політику, були знищені проросійською пропагандою і електоральним вибором свого ж народу.

Час Зеленського і Ко
У перемозі Зеленського насправді не було ніякої трагедії – вибори є вибори. Але те, що сталося потім, перекреслило одразу кілька сенсів та державних інституцій: Конституція, демократія, парламентаризм, здоровий глузд. Напевне, ви вже забули про те, як у 2019 р. у незаконний спосіб були оголошені дострокові вибори у Верховну Раду і як народ України вперше за історію країни віддав на виборах владу фактично в одні руки? Як проголосували за кандидатів від партії «Слуга народу», яких ніхто не знав, за якими не було ніякої політичної історії? Напевне, навіть зараз, точніше, особливо зараз, це видається неважливим? Велика помилка.
Сьогодні українці говорять про росіян як про жертв пропаганди кретиноскопу, що відібрав у них здатність мислити логічно і послідовно, розмив етичні та моральні кордони. Але насправді ми бачимо, як пасіонарна меншість раз у раз повертає Україні шанс на нормальне життя, і як раз у раз електоральна більшість відкидає країну назад.
Отже, новий президент на тлі обіцянок «домовитись десь посередині» і «подивитися в очі путіну», тобто фактично – завершити бойові дії – отримав необмежену владу. До путіна його не допустили. Але одна важлива розмова відбулася. Про що говорив Зеленський із патрушевим, другою людиною у керівництві росії після путіна, на таємній зустрічі в Омані, ми не знаємо.
Зате ми знаємо, що фінансування української армії скоротили, оборонні підприємства перестали отримувати замовлення, військові проєкти закрили, виробництво власних бронежилетів призупинили, канали контрабандних поставок із Росії дефіцитних запчастин оприлюднили і знищили. ДБР навіть намагалося зробити непридатними системи ППО навколо Києва, профінансовані за особистий кошт Порошенка. Уявляєте зараз, якби це їм тоді вдалося? І чиї команди вони виконували?

Напередодні вторгнення
Це – факти. Як і те, що, за зізнанням самого Зеленського, про можливий наступ росії іноземні розвідки попереджали за рік до 24 лютого 2022 р. А восени і взимку 2021 р. про вторгнення широко стали писати іноземні медіа, креслили мапи із ударами з боку білорусі, до Києва приїздили високопосадовці ЦРУ та Білого дому. Проте Зеленський публічно говорив лише одне – війни не буде. Країна організовано і широко не готувалася до захисту, а тих мерів чи очільників ОДА, які намагалися щось сказати або зробити, різко осмикували з ОП. «Ударних груп немає, війни не буде». У результаті – тисячі прикордонників та військових були підставлені під масовий удар російської навали. За п’ять годин після початку вторгнення російські танки каталися по вулицях Сум, двері обласної адміністрації та мерії теліпалися, відкриті навстіж, поліція, нацгвардія, всі силові структури і очільники міста і області розчинилися у повітрі. Фактично, Суми, як і сотні інших селищ, містечок та міст, були залишені на поталу російським окупантам. Результати ми бачимо у Бородянці, Мотижині, Бучі, Тростянці, Ірпіні і, звісно ж, у Маріуполі, захисників якого від початку прирекли на оточення, смерть або полон. Можливо, ви пам’ятаєте ці інтерв’ю «азовців», де вони говорять, що їм не дозволяли готувати місто до оборони?

100 днів війни
Звісно, починаючи з 24 лютого, риторика президента Зеленського кардинально змінилася. Він запалює світ своїми промовами, є щирим патріотом і борцем із тираном путіним. Його слухають у парламентах провідних країн, на відкритті Канського кінофестивалю, студенти провідних вишів світу. Сьогодні Зеленський – герой, і цей ореол допомагає Україні гуртуватися навколо свого лідера.
У той же час люди з найближчого оточення президента продовжують проводити кампанію по дезінформації населення і свідомо маніпулюють фактами. Головні погані хлопці їх інтерв’ю – це «слабке НАТО», «недоброчесні західні партнери» і т.п. Паралельно у голови людей буквально вбиваються твердження про погану Німеччину та Францію, про нікчемний Євросоюз, до якого Україні навіщось потрібно вступити прямо зараз. Хоча очевидно, що ані технічно, ані економічно, ані політично Україна не готова до такого кроку.
А відповідь на ці питання одна і однозначна – якби не НАТО, США, Великобританія та ЄС, ситуація на фронті була б значно гіршою, а наші втрати – значно більшими.
ЗСУ, ТрО, волонтери, сотні тисяч пересічних цивільних громадян створили військове диво – змусили відступити ворога від Києва, Чернігова та Сум. Зеленський проявив себе у ці важкі дні справжнім лідером – 100 днів війни він говорив правильні слова і робив правильні дії. Усі неправильні слова і неправильні дії говорили і робили люди з його оточення.
Сьогодні український народ дорого платить за свої помилки і помилки лідерів, яких він обирав протягом 30 років. Україна почала модернізувати і українізувати свою економіку, культуру, армію та адміністративне управління лише у 2014 р., а повинна була б починати в 1991 р.
Війна триває майже 400 років, про це ніколи не потрібно забувати. Ніколи. 8 років тому вона лише спалахнула знову, а 24 лютого 2022 р. – розпочала набирати свою руйнівну силу. І тут, 2 червня 2022 р., ми знаходимося лише на початку великої битви. В якій, як відомо, переможемо. А путін здохне – і одразу потрапить до пекла. пєсков потім пояснить, як і чому так трапилось.

До нових захоплюючих зустрічей. Слава Україні та ЗСУ!