Вітання з Німеччини

Дівчина з Сумщини в 1942 р. опинилася в німецькому трудовому лагері в м. Дюссельдорф

«Добрий день, дорогі рідні, мама, Нюся. Передаю вам вітання і бажаю вам найкращих успіхів у вашому житті». Таке вітання написала в кінці грудня 1942 р. уродженка Білопільського району Надія СТРАШКО в своє рідне село Воронін. Воно було адресоване Анні Страшко, яку авторка називала Нюсею.

В роки Великої Вітчизняної війни Надія Страшко опинилася в лагері м. Дюссельдорф, який пізніше став концентраційним. Кілька сповнених емоціями листів українки потрапили до редакції «r» завдяки сумчанину Ігорю ФЕДОРЕНКО, який купив їх у одного з колекціонерів. На листах німецькою транслітерацією можна прочитати: Ukraine, dorf Woronin, Belopolskij Kreis, Sumy Gebiet.

У ті воєнні роки українці нерідко відправлялися на роботу до Німеччини, деякі за власним бажанням, деяких агітували німці, залякували чи відвозили силою. Надія Страшенко самостійно прибула в Дюссельдорф 29 серпня 1942 р. Через місяць вона змогла написати листа рідним на батьківщину. Через нестачу паперу перший лист, як і усі наступні, був коротким: «Нюся, передавай привіт усім рідним, особливо велику подяку господіну Іванку за те, що він турбувався за мене. Поздоровляю вас зі святом гздва і Новим роком. Передавайте привіт знайомим дівчатам і хлопцям, якщо вони ще є. Ваша Надя». Дівчина указала в листі свою адресу в Німеччині та написала докладну інструкцію рідним, як слід правильно листуватися. Проте, не дивлячись на її намагання та п’ять відправлених листів, Надія так і не отримала жодної відповіді. Невідомо навіть, чи дісталися її послання Білопільщіни. В кінці 1942 р. Сумська область вже була захоплена фашистами, тому вірогідність того, що листоноши доносили вістки до населення, маленька.

«Вітання з Німеччини. Дорогі рідні, мама, Нюся. Вітаю вас в ті хвилини, в котрі ви одержите мою листівку. Перш за все, я хочу повідомити вам, що я в даний період ще поки жива, а за здоров’я то нічого писати — самі прекрасно знаєте яке. По-друге, пишу коротенько про харчування. Дають нам 300–400 г хліба, варену капусту у обід і у вечерю, ще брукву, якої я думаю, що ви не знаєте (я теж її не знала). Тут кормлять хорошо. Каша, вранці і ввечері кип’ячена вода.

Живу я при лагері, роблю вже на заводі, а до того 3 місяці робила при лагері.
Якщо будете ви щасливі і одержите мою листівку, то прошу опишіть усі новини, що діються на Україні, а особливо про рідний хутір, а саме хто виїхав до Німеччини. Пишіть, як ви живете, скільки вам дають хліба. Взагалі усі умови свого життя».
Надія Страшенко багато уваги в листах приділяла темі харчування, яка була вкрай проблемною на той час. Дівчина зображує життя радянських наймитів у Німеччині тих років з позитивної сторони. Відмічає, що умови життя та праці були прийнятні: «Робота мені не важка. Про постіль — нам видали все. Взагалі за мене не дуже турбуйтеся, взагалі життя моє ще поки дуже хороше, і думаю, що і на далі буде не гірше. Погода в нас не дуже хороше, тому що часто бувають дощі і взагалі вогке повітря, уже сади обцвілися, все цвіте, все росте і оживає…»

Один з останніх листів Надія розпочала з фрази «Вітання з Велико-Німеччини». «Напишіть, як ви провели свято Пасху, дуже жаль, що ми не разом. Ну нічого може бути, ще такий час, що ми будемо щасливі… Мамочко моя рідненька, ви дожидайте свят, а ми дожидаємо, коли закінчиться війна».

Хочеться зазначити, що листівки і поштові картки того часу друкувалися на німецькій, українській і російській мовах. Українські гастарбайтери массово відправляли їх на батьківщину своїм рідним, перешкод в цьому їм ніхто не чинив, проте діяла жорстка цензура, яка могла вилучити «забороненого» листа.