У Сумах відбулася акція «На крилах памʼяті» на честь тренера-альпіністки Віри Паненко

У Палаці дітей та юнацтва у Сумах, де Віра Андріївна Паненко пропрацювала майже 45 років, 10 лютого 2026 р. в Музеї альпінізму відбулося відкриття меморіального куточка, присвяченого ВІРІ ПАНЕНКО

Це не була урочиста меморіальна акція, радше зустріч багатьох друзів, колег, однодумців у домашній атмосфері, яку так любила покійна Віра Андріївна Паненко. Хоч була, як належить хвилина мовчання, спогад про те, що рік тому, 11 лютого 2025 р. Віра Паненко пішла з життя. А потім – мозаїка зі спогадів про неї, виступи учасників з піснями, віршами, промовами, демонстрація відеофільмів, де Віра Паненко постає живою, активною, веселою та мудрою людиною. А ще – якщо не поетом, то носієм поезії.

Вона була спортсменкою-альпіністкою, педагогом і тренером, фотохудожником і для всіх, хто прийшов на цю зустріч, назавжди залишилась другом. В Народному музеї історії альпінізму, створеному в стінах ПДЮ її зусиллями, відкрито особливий відділ експозиції, присвячений пам’яті Віри Андріївни. Тут же, у стінах ПДЮ – виставка її світлин – розповіді про гори й подорожі світом.
Колеги й товариші з альпіністського клубу “Абалаковець” згадували її слова: “З вершин краще бачиш і розумієш світ”. Вона захоплювалась горами й шанувала їх як надзвичайне чудо світу. А для людей, судячи зі спогадів, сама була надзвичайним явищем, людиною-легендою. Її ім’я згадували як риму-синонім слова “Довіра”. Кажуть, що без довіри було немислиме співіснування з нею.

За 45 років праці в Палаці дітей та юнацтва (до цього ювілею Віра Андріївна не дожила 6 днів ), вона навчила любити гори тисячі своїх вихованців, серед яких майстри й кандидати в майстри спорту, а також переможці всеукраїнських дитячих і юнацьких змагань з альпінізму. Планувала написати книгу, присвячену альпінізму, але не судилося. Серію спогадів про альпіністів “Меморіал пам’яті” створюють її колеги, на цій зустрічі було проголошено, що у цьому році планується вже третє видання.

Таку кількість людей, які прийшли на зустріч, могла зібрати лише жива пам’ять про особистість непересічну, велику. Рефреном звучала думка, що Віра об’єднала усіх присутніх, кожному подарувала щось важливе у житті. І на завершення ще її слова, як заповіт: “Життя тендітне, цінуйте одне одного!”