Тартак Положинского

«Я намагаюся кайфувати від кожної хвилини»

В середине 90-х украинская эстрада все еще напоминала тихое, редко всколыхиваемое попсовое болото, на котором яркими светляками светились «ВВ», «Океан Эльзы» и еще пара-тройка рок-групп. Тем более стремительным и неожиданным было появление на горизонте неординарного коллектива с еще более неординарным и оттого легко запоминающимся названием «Тартак». Музыкальный стиль также отличался необычностью, такой себе синтез хип-хопа и обыкновенного панк-рока, который не мог оставить равнодушным ни одного слушателя. «Тартак», следуя своему названию, резал по живому. Его лидер Сашко ПОЛОЖИНСКИЙ шокировал публику извечными очками и остренькой бородкой а-ля Дзержинский.

За несколько дней до выборов «Тартак» посетил Сумы в рамках тура за объединение Украины, и Сашко побывал в прямом эфире радио «Всесвіт». С бородкой, но без привычных очков.

[q]r: З твоєї біографії: «Рано почав співати, тому що мама займалася в самодіяльності і на репетиціях своєї мами Сашко відчув, що теж хоче співати». Це правда? [/q]
— Не знаю, чи я відчув це. Я просто співав.

[q]r: Тоді тобі подобались українські народні? [/q]
— Ні, тоді всі переважно співали радянські пісні, була в репертуарі пісня «За фабричной заставой». Я цю пісню чомусь дуже любив і, коли мені було 3–4 роки, постійно її співав. Мене навіть записали, як я співаю на магнітофон «Весна». Це було влітку. Вікно було відчинене, а ми жили на першому поверсі. Коли я закінчив співати, почув шалені оплески: там зібралося пів двору і слухали, як я співаю.

[q]r: Ти маєш вищу економічну освіту, закінчив Луцький державний університет за спеціальністю «Економіка підприємства». Не жалкуєш про це? [/q]
— Зовсім ні. В житті будь-яка освіта не є зайвою, тим паче така непогана економічна.

[q]r: Продовжуємо: «А ще набирався життєвого досвіду і сил у Львівському військовому інтернаті»[/q]
— Було діло. Також не шкодую, що я там був і не шкодую, що після того, як пробув там півтора роки, звідти пішов.

[q]r: І зараз ти є художнім керівником, продюсером, вокалістом, бі-боєм, секс-символом… І багато ще ким. [/q]
— Не знаю, як там бі-боєм і секс-символом. Здається, ні. Бі-бой з мене нікудишній, а секс-символ і моєму розумінні — це щось таке символічне, що до сексу не має ніякого відношення. А я прагну зовсім навпаки.

[q]r: Що означає «Тартак»?[/q]
— Лісопилка. Це досить поширене на Західній Україні слово. Багато сел і селищ з назвою Тартаків, Тартаківка, Тартакови.

[q]r: Хто зараз входить до гурту «Тартак»? В колективі нещодавно була ротація. Що зараз він переживає? [/q]
— Та все добре з «Тартаком». Двоє музикантів захотіли займатися трішечки іншою музикою в своєму власному проекті. Натомість ми знайшли інших музикантів, які із задоволенням з нами працюють. Крім того, нарешті в нас стабілізувалася внутрішня атмосфера в колективі, припинилися нескінченні сварки і конфлікти. Крім того, в моїх музикантів з’явилися нові ідеї, що теж пішло на користь.

[q]r: А зараз ти хочеш бути Героєм України? [/q]
— Ні, поки що я не хочу бути Героєм України, як і тоді, коли я написав цю пісню. Нажаль, ситуація в Україні останнім часом не дуже змінилася. Справжніх героїв, як і раніше, не визнано. Несправжніх нагороджуємо, даємо спеціальні пільги за статусом… А люди, які боролися за Україну, які віддавали за неї своє життя і сили, своє здоровя, як і раніше, в цій країні є нікому не потрібними. Це дуже прикро, і я вважаю, якщо ситуація не зміниться, не буде ні країни, ні українського народу.

[q]r: Одне з Інтернет-видань, цитуючи «Тартак», писало, що ви поки що не бачите жодної конкретної сили, яку можна було б підтримувати? [/q]
— Це дуже давня цитата, приблизно піврічної давнини. Тоді я, як і більшість українців, був розгублений тим, що помаранчева команда ділиться, розходиться, не знаходить спільної мови… Тоді важко було зрозуміти, що відбувається і кого треба підтримувати. Особисто для мене в кожній політичній силі, яка позиціонує себе як помаранчева і пропрезидентська, є друзі і приятелі, люди, яких я знаю, довіряю і поважаю. В такій ситуації я не міг зрозуміти, кого підтримувати. Підтримуючи одних, ти заважаєш іншим. Час показав, що в принципі не все так страшно, як здавалося, і на даний момент мені здається, що не важливо, яку політичну силу ти підтримуєш. Важливо, яку ідею ти підтримуєш: України сильної, заможної, авторитетної, України української, в першу чергу.

[q]r: Чого ти боїшся? [/q]
— Не можу сказати, чи є в мене якісь фобії… Все залежить від ситуації. Іноді можу чогось злякатися, навіть чогось такого, чого лякатися і не потрібно. А іноді можу не злякатися того, чого варто.

[q]r: Після помаранчевого Майдану у тебе змінилося ставленні до політики і політиків? [/q]
— Я не бачу великої заслуги політиків у тому, що відбувалося на Майдані. Однозначно змінилося ставлення до українського народу. Я став зі значно більшою повагою відноситися до українців, до людей, яких я тривали час вважав аморфними, байдужими, людьми, які не здатні на вчинки. Каюсь, я помилявся, і я щасливий з того, що я помилявся. Тому що в ті дня, особливо перші дні, дні певного культурологічного шоку, коли я бачив мільйони людей, які є українцями, які хочуть бути українцями. Людьми, які поважають самих себе і один одного. Напевно, це найщасливіші дні мого життя, які я ніколи не забуду. Їх не забуде ніхто з тих людей, які були там. Яскравим прикладом може служити той факт, що я в силу своєї професії завжди за певною обережністю ставлюся до великих скупчень людей. І саме через те, що я не люблю, коли багато людей зібрані в одному місці, і я від них нічим не захищений. То я і на футбол ніколи не ходив…

[q]r: Можливо, в тебе фобія? [/q]
— Це не те, що фобія, це така професійна обережність. Але в ті дні я дуже вільно ходив серед людей. У перше в своєму житті я пішов на стадіон «Олімпійський» на футбол підтримати наших, які, здається грали з «Ромою», з помаранчевими прапорами, щоб показати всьому світу, що в нас відбувається. Мені здається, що той факт, що не було чого боятися серед тих людей, такої позитивної атмосфери, такої готовності іти на підтримку одне одного, на таку взаємоповагу і взаємо ввічливість, думаю, ніхто не розраховував.

[q]r: Що нового в твоєму особистому і музичному житті? [/q]
— В особистому — нічого, все, як завжди, все добре. В музичному все ще краще. Ми записали несподіваний і неочікуваний для самих себе в першу чергу альбом разом з фольклорним колективом «Гуляйгород», в якому ми зробили 12 пісень. Кожна з цих пісень поєднує в собі українську народну з авторською піснею групи «Тартак». Ми знайшли саме таку формулу співпраці з фольклорним матеріалом і зараз почали роботу над давно запланованим альбомом пісень про кохання. Він називається «Сльози і соплі».

[q]r: О! І що надихнуло? [/q]
— Просто за якийсь час накопичилась певна кількість пісень і певна кількість музичних ідей. Оскільки «Тартак» завжди намагався писати більше пісень про секс, ніж про кохання, тож ми вирішили зробити альбом більше про кохання, ніж про секс. Не знаю, що з того в результаті вийде, подивимось.

[q]r: До нового альбому входять пісні «Ой нема того», «Весільна (світська)», «Чорноморець (драйвова лірична)», фанкова колядка, лірична підліткова… Сашко, скажи, а чим взагалі тобі цікавий жанр фольклору і чому «Тартак» вирішив співпрацювати з фольклорним колективом? [/q]
— Це давня історія. Безпосередньо з українською народною піснею я знайомий змалечку. І мама співала багато і з задоволенням, і одна і друга бабуся знали багато пісень. Співоча родина. Я, мабуть, єдиний, хто не міг співати. Потім знайомство з фольклором відбувалося вже на більш професійному рівні: свого часу на радіо вів програму, присвячену фольклору, не тільки українському, а взагалі світовому, отримав багато музичного матеріалу, багато інформації про фольклор і фольклорних виконавців. Пізніше я став одним з учасників українського етнічного клубу, який займається популяризацією українського фольклору. Мені хотілося знайти якусь формулу роботи з фольклором, щоб не йти дорогою, якою йде більшість українських виконавців: беруть популярну пісню, роблять свою версію і співають. Мені б хотілося зайти щось інше. Не брати відомий, розкручений матеріал, з одного боку, а з іншого, щоб фольклор лишався фольклором, але сучасним. І ми знайшли таку формулу. І рік тому, у березні, Олег СКРИПКА запросив «тартак» виступити на фольклорному фестивалі «Країна мрій», який він організовує і проводить вже кілька років. Зрозуміло, що для цього фестивалю «Тартак» мусив зробити щось специфічне, з фольклором. Ідея вже була, треба було знайти партнерів, з якими це зробити. Мені порадили взяти «Гуляйгород». Це молоді хлопці й дівчата, готові експериментувати, готові до нових варіантів своєї творчості. Ми зустрілися, поговорили і знайшли спільну мову. Це хлопці і дівчата і освіту мають етнографічну, постійно їздять в етнографічні експедиції, записують пісні, опрацьовують і самі викладають їх на концертах. Ми обговорили, які мають бути пісні, і «Гуляйгород» на студії наспівали нам близько 30 пісень зі свого репертуару, і ми вибрали з того 12 пісень, які, здається, було цікаво зробити. Тому що все-таки дуже багато українських пісень схожі між собою. Коли ми брали фольклорний матеріал, одягали його в музику, дописували свою музику до нього, я зі свого боку дописував тексти свої. Іноді ці тексти якось пов’язані з фольклорною частиною, іноді ніяк не пов’язані. Вийшов такий мікс, і мені здається, що цікавий, актуальний в тому плані, що нам вдалося поєднати фольклор, не змінюючи його, зробити так, що фольклорна частина, якщо її вийняти штучно з наших пісень, фольклор залишиться фольклором, а новий матеріал, створений «Тартаком», є абсолютно в нашому стилі і також самодостатня. При потребі ми могли б виконувати ці пісні без фольклорної частини. Але мені здається, так воно виглядає повніше і цікавіше. Цей альбом ми і позиціонуємо як четвертий альбом групи «Тартак» і перший групи «Гуляйгород».

[q]r: А чи не було в тебе бажання самому піти в народ збирати автентичні співи або якісь інші фольклорні знахідки? [/q]
— Періодично в мене виникає бажання цим зайнятися, але я розумію, що в мене недостатньо знань, з одного боку, а з іншого — немає на це часу. Стільки проектів і стільки різних ідей хочеться реалізувати… Я думаю, досить того, що у нас є фахівці, які цим займаються, їх треба підтримувати. Можливо, частково той проект, що ми зробили з «Гуляйгородом», також підтримує інтерес до фольклору взагалі і дає можливість фольклористам якимось чином заробити трішечки грошей на обладнання, якісні диктофони, щоб більш якісно записувати ці матеріали. Це теж важливо.

[q]r: Що тебе робить щасливим? [/q]
— Багато що. Я взагалі вважаю себе щасливою людиною, тому що колись давно вирішив для себе, що я хочу жити в своє власне задоволення. Не в тому плані, що я хочу робити тільки все, що захотів, а після мене хоч трава не рости. Я отримую насолоду від життя зовсім в іншому: я навчився цінувати кожну хвилину життя і намагаюся кайфувати від кожної хвилини. Якщо раптом в моєму житті з’являється щось таке, що мені заважає отримувати насолоду, я намагаюся або від цього звільнитися якомога швидше, чи змінити напрямок життєвого руху. Я вирішив, що треба робити те, що цікаво. Я задоволений своїм життям. Дуже багато людей не мають достатньо сміливості, щоб вибрати те, що вони хочуть. І потім людина все життя мучиться не на своєму місці, навіть якщо досягає якихось високих результатів. Все високе — матеріальний і соціальний статус — а якісь хробачки всередині не дають можливості кайфувати від життя. В мене інакше. Можливо, не завжди виходить в матеріальному плані, але я знаю, що всередині я кайфую, тому що намагаюся жити так, щоб отримувати насолоду від життя.

[q]r: Здається, ти здатен писати не лише музичні, а й літературні твори. В якому жанрі ти б працював: блокбастер, серіал?.. [/q]
не знаю. Мені подобається писати з гумором. Думаю, це було б щось іронічно-гумористичне.

[q]r: Минулого року тобі виповнилося 33 роки. Скажи, чи це був переломний момент в твоєму житті? Що нового ти для себе з’ясував? [/q]
— Це не був переломний момент в моєму житті, і нічого особливого я не з’ясував, тому що давно для себе з’ясував, що, поки ти молодий в душі, байдуже, скільки тобі років накапало за календарем. Я вважаю, що людина і в 80 років може почуватися 18-річною, якщо хоче цього.

[q]r: На скільки ти себе відчуваєш? [/q]
— Десь під двадцяточку.

[q]r: Кого зараз слухаєш? До речі, які в тебе стосунки з іншими зірками української естради? [/q]
— Я слухаю дуже багато музики. Я взагалі музичний маніяк. Коли потрапляю до музичної крамниці, і в мене є час і гроші, мене не відтягнути звідти. Я постійно слухаю багато різних стилів і напрямків, не можу довго слухати одне й те саме, завжди намагаюся урізноманітнити музичну інформацію, яку отримую. Я радий, що останнім часом багато української музики записується нової. Є в Києві кілька крамниць, де мене вже чудово знають, мої смаки, і якщо приходять якісь новинки, пропонують щось від себе.

[q]r: Ти міг би кардинально змінити свій стиль: надіти смокінг, підстригтися інакше і поголитися, якщо це було б потрібно? [/q]
— Я можу змінювати в своєму житті все, що мені хочеться. Мій стиль одягу не стільки спортивний, скільки вуличний, який в собі комбінує в тому числі і елементи спортивного, робочого одягу. Мені важливо, щоб було зручно в тому, що я на себе одягаю, щоб я почувався невимушено. Звичайно, якісь зовнішні естетичні міркування теж присутні. Періодично я вдягаю і діловий костюм, навіть на сцену. У нас є кліп «Хулігани», де ми всі одягнені в строгі костюми.

[q]r: Які дівчата тобі подобаються? [/q]
— Дуже різні. За що я люблю Україну, так ще й за те, що йдеш по вулиці, і кожна друга дівчина тобі подобається, а інша кожна друга подобається дуже!

[q]r: Ти думав, чим будеш займатися на старості, що передаси дітям? [/q]
— Я буду навчати, буду передавати свою життєву мудрість, свою філософію.

[q]r: Хто для тебе авторитетна людина? [/q]
— Звичайно, в першу чергу батьки. Я завжди з ними раджуся, якщо мені потрібна їхня порада, але все одно зроблю по-своєму.

[q]r: Твоє побажання місту Суми? [/q]
— Побажання одне: не забувати, що це українське місто. Незважаючи на історичне положення, на якісь культурні впливи, потужні культури, не забувати про те, що Україна складається з українців, і поки кожен з нас не відчує себе справжнім українцем, поки кожен з нас не стане патріотом своєї держави, свого народу і своєї землі, ми не зможемо змінити своє життя на краще. Які б політики не приходили до влади, які б обіцянки нам не давали, все залежить від нас, від нашої любові до самих себе і до своєї країни.