Не поспішаймо з очікуваннями!

ПОНЕДІЛОК, 21 КВІТНЯ. Великдень минув досить спокійно, сьогодні знов чути вибухи. Бої йдуть на території Сумщини, це офіційні повідомлення, не чутки. Атмосфера нервова, відчуваю це по репліках, які випадково почув на вулиці, неспокій наче в самому повітрі. Так, треба тримати себе в руках, хоча б пригадати, що бувало й гірше. Тут стануть у пригоді поточні буденні справи. Люди копають городи, кудись прямують з розсадою та саджанцями, тож війна війною, а життя – за розкладом. З подій у “великому світі” на минулому тижні якось оминув увагою такий кульбіт політичної свідомості представників діда Трампа – Україна, мовляв, також винна у цій війні. Залишається тільки подякувати за “також”. Тобто, напали на нас не тільки тому, що ми є, існують ще якісь причини. Глибоко копають!

ВІВТОРОК, 22 КВІТНЯ. Залетів джміль. Дебелий, мов вгодоване порося. Ледве випровадив монструозну комаху. Поки займався цією дипломатією, на балкон завітав голуб-бомж, зіпсував мої, вибачайте, підштаники, які я готував до консервації на теплий сезон. Навіть такі прояви нормального життя розважають. КАБи по Білопіллю, Ворожбі, Піщаному. Не слід захоплюватися тишею.

СЕРЕДА, 23 КВІТНЯ. Від мого будинку без жодних вибухів відривається плитка та й летить собі, аж поки кудись не влучить. Швидкість наприкінці польоту – залежно від того, з якого поверху відірвалась, це ще дядько Ньютон помітив. Воно б і нічого, наче й не шрапнель, але впритул до будинку відчайдушні люди паркують свої машини. І дорогущі, мабуть! Якесь товариство автомобілістів-фаталістів. А піші люди там не ходять, ні. І дітей не пускають, і собачок. Повітряні атаки на Сумщину помітно почастішали. Яке там в біса перемир’я! Метушня Уіткоффа туди-сюди вже не викликає навіть сміху.

ЧЕТВЕР, 24 КВІТНЯ. Про вибухи поруч писати вже нудно і нецікаво, вони є, але сприймаються, наче ненав’язливий акомпанімент. Поки самого не зачепило, звичайно. У “великому світі” все менше згадують оте кремлівське опудало, всі останні дні – бенефіс Трампа та його команди. То що ж, люди схильні балакати про щось новіше і чудніше, а ці чудять віртуозно, треба визнати. Складається враження, що Україна із цією війною їм заважає. Від думок про глобальне ховаюсь у повсякденні справи, як ті люди, що копають свої городи.

П’ЯТНИЦЯ, 25 КВІТНЯ. Хотів познайомитись з хлопцем, який на Вербну Неділю, 13 квітня рятував людей після ракетного удару по центру міста і сам був поранений. Кирило Ілляшенко його звуть. Не вийшло розмови, бо він зараз лікується в Києві, в лікарні «Охмадит». Спілкувався з його мамою, та її зараз краще не турбувати “газетярськими” питаннями. У місті все як було, так і є. Раптовий холод і вітер намагаються знищити все, що наважилось зацвісти. Та воно в житті завжди так буває.

СУБОТА, 26 КВІТНЯ. Радісна зустріч – випадково побачив Дядю Гришу. Це волонтер з Херсона, інвалід, який їздить по Україні, збирає гроші на ЗСУ. Писав про нього минулого літа, і ось судилось побачитись ще раз. Про це розповім окремо, тут тільки відзначаю позитивні почуття. Сьогодні чергова річниця аварії на Чорнобильській АЕС. Стільки всього трапилось відтоді, що дехто й забув. Та серед моїх знайомих є ліквідатори, в кожного підірване здоров’я, мої однолітки виглядають років на 10 старшими.

НЕДІЛЯ, 27 КВІТНЯ. Росіянці лізуть на Сумщину, але водночас бої йдуть і на території рф принаймні за офіційними даними. Вчора поховали Папу Франциска і там, як кажуть, Трамп зустрівся з Зеленським. “Де б ще побачились!”, – хочеться сказати. Серйозні люди від цієї зустрічі багато чого чекають, а я, такий собі, з очікуваннями не кваплюсь, хоча невизначеність вже дістала.