Сучасні тенденції розвитку українського театру

Світова театральна культура в значній мірі впливає на свідомість людей, охочих бути причетними до театрального процесу. Булонська декларація 1999 р. прискорила процес діалогу європейських культур, у тому числі і в сценічному мистецтві.

Говорячи про український театр, варто сказати, що сьогодні, на щастя, починає мінятися ставлення до культури в суспільстві. Держава тільки починає будуватися. Вважаю, що тон в ній задаватимуть гуманітарні та гуманістичні цінності.
Театральний центр поступово переміщується на периферію. Набирають творчого злету театри Харкова, Одеси, Черкас. Цікаві новаторські роботи можна побачити і в Сумах, але театральне мистецтво дихає поволі, йому потрібен час на «стратегічні роздуми».

Одне з завдань сучасного театру — знайти спосіб відображення бурхливим процесам, напрацювати нове театральне слово, новий еталон сценічного оповідання.
Українському театру бракує яскравих осіб, головна больова точка — невикорінний «совок» у свідомості. Нічого суттєвого не міняється в акторській та режисерській майстерності.

Творчі вузи більше за інших потребують реформи. Педагоги завдяки Булонській системі зможуть прагнути до оновлення театральної школи. Програмний матеріал поповниться науковими розробками у галузі театрального мислення і творчості, новими, несподіваними ідеями.

Спираючись на систему, розроблену Станіславським, національна театральна школа паралельно з цим зможе вбирати в себе відкриття таких відомих майстрів вітчизняної і зарубіжної театральної сцени, як Курбас, Крушельницькій, Данченко, Любімов, Брехт, Брук та ін.

Знайомство з постановками і методами виховання театральної молоді відомими майстрами театральної сцени обов’язково приведе до розширення горизонтів професійного мислення, до нових відкриттів в українському сучасному театрі.