Про менеджмент і контроль

Згідно бюджетного кодексу, в Україні одним із стовпів бюджетної політики є програмно-цільовий метод фінансування. Спочатку програма – потім фінансування. Як у класиків. Увечері стільці – вранці гроші. Тобто, якщо ви хочете, щоб побудували качельку у вашому дворі, потрібно, щоб це було включено до міської програми соціально-економічного розвитку і чітко прописано, хто розпорядник коштів. Депутат продавлює таке рішення у програму, потім – до бюджету. Домовляється з виконавцем (це той, хто віддячить за те, що йому дали замовлення за скромні 10-90%). Потім ходить по мікрорайону, розказує, що це він побудував, а бабульки йому цілують руки. Благодєтєль наш, якже.

Так само в усіх розпорядників коштів в Україні цікава мода. У нас, згідно нормативних документів, контроль виконання програм здійснює сам виконавець. Тобто, якесь управління освіти чи культури може написати програму, випросити в бюджеті гроші, витратити (на слензі чиновників – освоїти), а потім відзвітувати і попросити орден.

Відсутність громадського контролю і впливу призводить до цікавих моментів. Ми, на кошти Єврокомісії, досліджували бюджетний процес. Як бюджет готується, подається, приймається. Суми зайняли перше місце по прозорості в Україні. Ну, тобто, у нас краще, ніж у Харкові, Защемлянську чи Хацапетовці. Це правда. На останній сесії минулого тижня міський голова нагородив товариша по партії – начальника фінуправління. За трудовий бюджетний подвиг. Вітаю. Але, є одне але.

Наше фінуправління і з ним міськрада промахнулися у плануванні. І хоча експерти ще у січні минулого року попереджали, що збори до міської казни будуть значно більшими, нас вперто ігнорували. І по факту місто Суми на сьогоднішній день має невитрачений вільний залишок у розмірі понад 310 млн.грн. Тобто, більше, ніж увесь бюджет 2012 року. Тобто, не розрахували і не витратили на щось, потрібне людям.

І тепер, коли бюджет на 2017 рік сформовано, можна потроху перенаправляти кошти «куди потрібно». На свої хотюнчики. Відмова влади співпрацювати з експертами і науковцями – це прямий шлях до корупції. Коли мільйон туди, мільйон сюди, частіше виходить мільйон на карман.

Ми збираємо пропозиції – куди саме потрібно витратити ці сотні мільйонів. Ну, наприклад, щоб закупити більше тролейбусів. А то є ще один парадокс. У нас багато маршрутів перевізників повністю дублюють маршрути тролейбусів, будучи їм конкурентами. Наприклад 6-а маршрутка дублює 7 тролейбус. І таких прикладів – вагон. Тобто, міська влада діє не в інтересах власної комунальної установи – тролейбусного парку, а в інтересах приватних перевізників. Як ви думаєте – хтось не в курсі чи в долі?

А тим часом, міська влада готує конкурс під перевізників. Під своїх. Спорю на коньяк, що як тільки закінчиться конкурс, перевізники вимагатимуть підвищення проїзду до 5 гривень. Щоб потім уступити громаді, сказати, що їздити будуть собі на шкоду і погодяться на 4 грн. І ми поїдемо. А я виграю у наївних пару ящиків.

Ходіть пішки – не підтримуйте бізнес нечесних бариг, серед яких більшість – колишні регіонали. І буде у вас здоров’я.