Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Пробачати не хочу

2,837

Ірина ВОЛОШИНА за освітою медик. У рідному Енергодарі до повномасштабного вторгнення жінка працювала масажисткою, допомагала людям повернутися до повноцінного життя. Вони з чоловіком Андрієм довгий час мріяли про поповнення у родині, але доля не давала їм такий шанс. Про те, що вона вагітна, жінка дізналася наприкінці січня 2022 р. Щастю не було меж… Усі думки майбутніх батьків були направлені на те, як вони облаштують дитячу кімнату, як назвуть свою дитину, як будуть виховувати довгоочікуваного малюка у любові.

24 лютого 2022 р. життя родини Волошиних змінилося кардинально, адже росія вирішила, що має право прийти в чужий дім і навести тут свої порядки. “Звісно, ми чули у новинах, що можлива війна, – згадує той час Ірина. – Але ми не думали, що це може статися насправді. Чоловік заспокоював мене і казав, що у цивілізованому світі такого бути не може. Але сталося так, як сталося…Понад місяць після повномасштабного вторгнення ми ще залишалися у місті, а потім, зрозумівши, що швидко це не закінчиться, почали шукати шляхи для евакуації”.
Коли Волошини почули про узгоджений з ворогом “зелений коридор”, то вирішили скористатися можливістю і виїхати у більш безпечний регіон. Але й тут їх спіткала невдача. Це було 30 березня 2022 р., якраз у той день, коли рашисти, демонструючи усю свою підступність і підлість, не випустили евакуаційну колону до Запоріжжя, і, після довготривалих перемовин з загарбниками, люди, серед яких більшість були жінки та діти, змушені були повернутися назад.

“У той день ми не виїхали. Я була у надзвичайному розпачі, – пригадує пані Ірина, не стримуючи сліз. – Але чоловік знову не дав мені розкиснути та сказав, що заради нашого малюка ми маємо бути сильними, а він зробить усе можливе, аби хоча б я виїхала на підконтрольну Україні територію”.

Андрій шукав будь-які варіанти, аби виїхати. Вдалося їм це лише з третьої спроби і, куди вже правди діти, за досить великі гроші. “Перевізники якось знаходили шляхи для виїзду, маршрутки курсували, тож, заплативши водію, на світанку у квітні ми знову вирушили в дорогу, – розповідає жінка. – Нас у маршрутці було, як оселедців у банці, на кожному блок-посту нас перевіряли російські військові, які були озброєні до зубів. Це було дуже страшно. І ось ми вже на останньому пості, а ці виродки не хочуть нас пропускати. Ви ж розумієте, що ми для них не люди, вони навіть на дітей не зважали. У туалет посеред поля вийти не давали. Нас протримали на тому пості майже до ночі. Водій пропонував нам повернутися назад, але люди не хотіли, бо вже були так близько до омріяної цілі. Не знаю, що там змінилося в головах тих виродків, але вже затемно нас все ж таки пропустили. У деяких пасажирів позабирали коштовності”.

Діставшись Запоріжжя, подружжя вирішило тут не затримуватися і їхати далі. Так вони опинилися у Сумах, де жила Іринина студентська подруга. Так сталося, що літня сусідка цієї подруги евакуювалася до дітей в Італію, залишивши ключі від квартири для нагляду. І саме ця жіночка і запропонувала Волошиним жити в її маленькій старенькій 1-кімнатній квартирі безоплатно,  сплачуючи лише комунальні витрати.

На початку серпня 2022 року у родини народилася донечка Світланка. Голова родини недовго побув з довгоочікуваною дитиною – вже коли їй виповнилося 3 місяці, він вирішив йти захищати Україну. Сьогодні Андрій служить в ЗСУ, і за весь час родина бачилася лише декілька разів.

Попри те, що в Ірини на руках маленька дитинка, жінка вирішила, що має бути корисною людям, які прихистили її родину у важкі часи, і робити те, що вона вміє гарно і професійно:  надавати послуги масажиста. Трішки “підпрацьовувала” вдома, масажуючи знайомих і друзів сумської подруги. А потім, дізнавшись про програму мікрогрантів від Державної служби зайнятості, вирішила спробувати відкрити свою власну справу.

“Моя історія почалася далеко від Сум, але обставини змусили мене залишити своє рідне місто та шукати новий дім і нові можливості, – каже Ірина. – Переїхавши сюди і адаптувавшися до нового оточення, я хочу бути корисною громаді, де тепер живу, і, швидше за все, і залишуся жити”. Зараз Ірина готує необхідні документи, розробляє бізнес-план і мріє про найскорішу Перемогу та об’єднання родини.

Цей проєкт реалізується за підтримки програми “Український фонд швидкого реагування”, яку втілює IREX