Олесь Доній: «Мовні курси – позитивний сигнал, який ми пропонуємо суспільству»

Олесь ДОНІЙ в українській політиці ще з 1988 р. Минулого тижня він у якості голови Всеукраїнського комітету із захисту української мови приїхав до Сум відкривати безкоштовні мовні курси. Звичайно, ми говорили з ним як про мову, так і про політику, адже Олесь Доній є позафракційним народним депутатом, який часто критикує і нинішню опозицію, і владу.

r: Чого хоче добитися Всеукраїнський комітет захисту української мови, відкриваючи безкоштовні мовні курси? Наскільки це дієвий спосіб переконання говорити українською мовою?

Олесь Доній: Суспільcтву не вистачає позитивних сигналів. До речі, ми (маю на увазі всю опозицію) також майже їх не продукуємо, а влада перхопила у нас один із таких сигналів – евроінтеграцію. Безкоштовні мовні курси і є тим позитивним сигналом, який наша команда пропонує суспільству. Ми готові всіх бажаючих вчити української мови. Мало в кого це викликає заперечення, нам допомагають безпартійні і партійні. У минулому році ми створили курси у трьох містах, у цьому вирішили створити цілу їх мережу. У Кіровограді та Житомирі міськради дали згоду на виділення біллбордів під соціальну рекламу курсів. Робота йде успішно – вони вже працюють у 11 містах. В рамках Українського народного університету будемо возити по цих містах українських літераторів, митців, які будуть розповідати про власну творчість і свій досвід вивчення мови.

r: Останнім часом Ви більше критикуєте опозицію, ніж владу. На минулих виборах Ви пермогли висуванця ОО «Батьківщина» Чи не означає це, що Ви схиляєтесь до позиції підтримки нінішньої влади?

О.Д.: Неправда, що я критикую опозицію. Я сам в опозиції до влади, тож критикувати сам себе не можу. Я критикую діяльність чи бездіяльність окремих людей в опозиції – не більше і не менше. У нас не суперництво, а співпраця, зокрема, у рамках комітету із захисту української мови. У той же час подивіться: за минулий місяць у парламенті було два голосування по важливому питанню – призначенню виборів міського голови Києва та київради. Першого разу за це питання не голосував 41 депутат із трьох опозиційних фракцій та 13 позафракційних. Як би всі вони натиснули кнопки «за», вибори би відбулися. Але перед голосуванням ніхто з опозиціонерів не провів жодних консультацій із позафракційними з цього приводу. З ким я встиг поговорити особисто – ті проголосували. Скажу більше: зі мною як позафракційним депутатом жоден лідер опозиції або їхні уповноважені не проводили консультацій щодо голосувань жодного разу. Частина позафракційних голосує автономно – це їхнє право, але ж ці голосування можна було узгодити з опозиційними фракціями. Наступне голосування по київським виборам – і знову подібна ситуація. Я довго виступав з ідеєю створення позафракційного об’єднання, поки не зрозумів, що партійним опозиційним керівникам це непотрібно. Їм потрібні партії вождистського типу, якими легше керувати.

r: Чи є, на Ваш погляд, у нинішній ситуації позиція «я проти всіх» конструктивною?

О.Д.: Небезпека у позиції «проти всіх» дійсно є, і саме тому потрібно вчитися долучати союзників, а не відштовхувати їх. Остання технологія Віктора ЯНУКОВИЧА і команди – гра в доброго царя, який над сутичкою. Невипадково влада наполегливо і підступно порівнює арешт українофоба Маркова і арешт Тимошенко – мовляв, влада забезпечує порядок та законність. На наступні президентські вибори Янукович піде під ідеєю стабільністі, яка протистоїть крайнім екстремістським течіям, що дозволить затаврувати опозицію як радикалів, які не пропонують нічого конструктивного. Найкраща протидія цьому сценарію – не закривати очі, а очистити опозицію від сумнівних особистостей. Рік тому Яценюк прийшов на акцію по захисту мови і заявив, що «ми перемогли». А через тиждень був прийнятий закон Ківалова – Колєсніченка. То де «перемога»? Однак не протистояти владі ми не маємо права. Тому я брав участь в акціях «Повстань, Україно!», хоча ставився до них скептично. З багатьма політиками знаходжу можливість індивідуальної співпраці. Вважаю, що зараз задля перемоги настав час створювати позапартійну структуру – щось на зразок польської «Солідарності», чи литовського «Саюдіса», чи Народного Руху початку 90-х років, – до якої б увійшли партійці та позапартійні громадські активісти. Ця структура повинна мати спільну мету – усунути від влади Януковича і регіоналів. Поки що партійці ставляться до подібної ідеї прохолодно.

r: В опозиції продовжується дискусія з приводу того, чи бути єдиному кандидату від неї у першому чи тільки у другому турі. Якою є Ваша позиція?

О.Д.: Вважаю необхідним для перемоги визначатися з кандидатом ще в першому турі. Ось зараз навкруги Кличка мусується інформація щодо можливого його зняття з виборів. Якщо би він чи хтось інший з позиційних лідерів був визначений як єдиний кандидат від опозиції, влада навряд чи наважилася б його зняти – це скандал. А якщо на вибори підуть усі з опозиції, хто має президентські амбіції, то таких кандидатів буде не менше 15. Тоді зняття одного, навіть найрейтинговішого, жодного скандалу не спричинить – мовляв, справжня демократія, недотримання норм законів.