Оксана Малюк: «Набридло дивитися на безлад»

Давно доведений факт, що присутність жінок у владі позитивно впливає на політику держав, яка стає більш соціально орієнтованою. Наприклад, у Швеції чисельність жінок в парламенті становить 47%, і рівень життя людей свідчить сам за себе. Прекрасна половина людства може внести у політику нові якості: жінки неприйнятні до війни та агресії, більш стримані, моральні, чутливі до вимог суспільних норм і настанов. В той же час вони вміють бути бійцями і брати на себе відповідальність.
Наша співрозмовниця Оксана МАЛЮК саме з таких жінок – небайдужих до рідного міста та його жителів. Кілька років тому її активна громадянська позиція допомогла врятувати від забудови рекреаційну зону Хіммістечка – територію навколо озера на Дуровщині. Є в неї і політичний досвід. Оксана – помічниця депутата обласної ради. Тож про роль жінки у політиці та проблеми сумської громади їй відомо не з чуток.

Є НАРОДЖЕНІ, ЩОБ БУТИ ЛІДЕРАМИ
r.: Зараз в Україні настали часи змін, і все більше людей намагаються зробити свій вклад у розвиток держави, обираючи собі певну роль. Хтось стає волонтером, комусь до душі місія громадського активіста або правозахисника. Ви обрали найвідповідальніший шлях – йдете у політику. Таке рішення – це доля, випадковість, мрія всього попереднього життя чи щось інше?
Оксана Малюк: Мені вже просто набридло дивитися на те свавілля і той цирк, який зараз відбувається. Тому такий вибір я зробила свідомо, а вирішальну роль відіграв мій характер. Мені ніколи не була притаманна байдужість до життя, у найменших його проявах. Я не визнаю нещирості і не люблю сірого кольору, все, що відбувається у світі, має бути білим або чорним. Навіть гірка правда, але висловлена у вічі, – це мій принцип. Я прихильниця системного підходу і думки, що лад треба починати наводити з дрібниць, зі свого двору, потім, мікрорайону, міста.
r.: Розкажіть про себе в кількох словах: хто Ви? Чим займаєтесь? Що Вам подобається в житті?
О.М.: Я маю дві вищі освіти: закінчила філологічний факультет СДПУ ім. Макаренка. А трохи згодом отримала спеціальність художник-модельєр у Харківському філіалі Київського національного університету культури і мистецтв. Я захоплююся малюванням, тому мені подобається все красиве та гармонійне. Крім того, маю ще середню художню освіту, закінчивши сумську художню школу з червоним дипломом.
r.: Багато кому Ви знайомі після участі у виставках та конкурсах дизайну. Останнім часом працюєте над новими колекціями одягу?
О.М.: Зараз не час для розваг, концертів та демонстрування одягу на подіумах. Спочатку треба дочекатися миру у країні, повернення наших хлопців з АТО.
r.: Тож події останніх двох років змінили Ваше життя?
О.М.: Як і більшість українців, переживала це дуже важко. Нічого не могла робити, ні про що думати, крім того, що відбувалось на Майдані, а зараз точиться на сході країни… Зрештою, про це і зараз важко говорити. Напевно, в ХХІ столітті ніхто не думав, що може таке бути: революція, смерті мирних людей, справжніх патріотів, і тепер кровопролитна війна. Зараз головне – те, що ми маємо гуртуватися, кожен на своєму місці ставати волонтером або захисником країни.
r.: Мабуть, і Ви займаєтесь волонтерством?
О.М.: Я і моя родина, звичайно, допомагаємо бійцям АТО, бо бачили, як туди люди йшли голі й босі. Ми купували для них одежу та медикаменти. Але я не хочу перераховувати, скільки і на що ми витратили, бо ми це робимо добровільно і від чистого серця, а не заради піару.
r.: У кожного небайдужого сумчанина завжди є заповітне бажання щось змінити у місті на краще. Про що мрієте Ви?
О.М.: Я хочу, щоб Хіммістечко мало свій справжній парк у районі Дуровщини. Адже жителі цього мікрорайону і так мешкають неподалік від потужного підприємства, тому кожна зелена зона там дуже цінна. Хочеться, щоб там було чисте озеро, нові лавочки, урни та вуличне освітлення. Щоб у малюків був ігровий майданчик. Є ще одна мрія. Вона більш абстрактна, але не менш важлива. У мене є бажання розвивати свій край, щоб кращі люди залишалися тут, а не роз’їжджалися по світу.
r.: Певне доля рекреаційної зони на Дуровщині Вам особливо не байдужа?
О.М.: Я мешкаю у цьому районі і, звичайно, знаю його найбільші проблеми. Декілька років тому була спроба побудувати навколо озера комплекс розважальних закладів. І жителі Хіміка могли б втратити це місце завжди, отримавши замість тихого куточка природи гамірних сусідів та парковку для авто. Тоді я вирішила зробити все, що в моїх силах, для руйнування згубного для Дуровщини плану. Мені вдалося зібрати певну кількість підписів мешканців прилеглих будинків, що також виступали проти забудови і спільними зусиллями ми впоралися.
r.: Мабуть, це не єдина проблема Хіммістечка…
О.М.: Першим на думку спадає стан доріг, які восени і влітку завжди перетворюється на суцільне багно. У деяких дворах вже по кілька років немає вуличного освітлення. Потім – вуличні колонки, які забиваються сміттям, і через це не тече вода. Крім того, дитячі садки, школи та дитяча поліклініка Хіммістечка, які потребують фінансової допомоги. Це ті проблеми, які під силу вирішити. Просто необхідно цілеспрямовано ними займатися.
r.: Які ще невирішені питання турбують Вас як жінку і громадську активістку?
О.М.: Я прагну якимось чином впливати на розв’язання проблем екології, освіти, медицини – того базису, на якому будується суспільство. Якщо людина буде здоровою і психологічно. і фізично і розвинута інтелектуально, то ми будемо жити в здоровому суспільстві. Певне, що зараз ці сфери життя потребують реформ. Викладачі повинні змінювати свій підхід до виховання дітей. Я вважаю, що школа має повністю перейти на державну мову. Ми народилися українцями, і гордість від цього потрібно виховувати з першого класу. При цьому треба дотримуватись балансу поваги до інших культур та мов, а також толерантного ставлення до протилежних поглядів. Повинна надаватися свобода вибору, але патріотичне спрямування має бути в пріоритеті. Також реформи потребує сфера охорони здоров’я.
А для Сум зараз надзвичайно актуальна транспортна проблема. Люди повинні мати альтернативу маршруткам. Для цього має ефективно діяти виконком міської ради та керівництво КП «Електроавтотранс».
r.: Чи є певний рецепт вирішення подібних проблем?
О.М.: Я вважаю, що потрібно починати з малого – з себе, зі свого двору і своєї вулиці. Я жінка, а жінки на відміну від прагматичних чоловіків вміють думати ще й серцем. Вміють вирішувати складні задачі і гуртувати навколо себе людей. Тож я вірю, що в недалекому майбутньому керувати містом будуть люди, які започаткують системні очікувані зміни на краще.