Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Війна – це криза і можливості

1,611

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки, керівник юридичної клініки СумДУ, адвокат. Громадський діяч. Секретар ради ВПО Сумської області. Мама двох доньок. Красива цілеспрямована незалежна жінка.  Усе це – складові портрету нашої сьогоднішньої героїні Людмили РУДЕНКО. А ще вона внутрішньо переміщена особа. Статус, про який Людмила майже ніколи не говорить, бо вже давно асимілювалася у Сумах і бачить в житті у нашому місті більше плюсів, ніж мінусів.

Донецький період
Людмила Руденко народилася і виросла у м. Макіївка Донецької області. Там закінчила школу, там здобула юридичну освіту і там же залишилася працювати у науці в Донецькому національному університеті. Окрім кар’єри, жінка не забувала і про особисте життя – створила сім’ю, народила двох доньок, будувала плани на майбутнє. Але 2014 р. змінив життя її родини, змусивши покинути усе на рідній Донеччині й поїхати шукати прихисток на зовсім незнайомій їй Сумщині.
“Військова агресія в прямому сенсі прийшла до мене на роботу. російські окупанти зайшли до нашої будівлі, над якою до останнього майорів українській прапор, і оголосили співробітників “власністю так званої днр”. З цього часу стало зрозуміло, що такі події надовго і треба їхати туди, де ворога немає, – згадує Людмила весну і літо 2014 року. – Я з дітьми виїхала в Суми, адже отримала з Академії банківської справи, що нині є частиною СумДУ, пропозицію по роботі. Трішки згодом, у жовтні 2014 р. Донецький національний університет виїхав до Вінниці, де базується і по цей час, і мене кликали назад, але я вирішила, що не можу підвести сумчан, які простягнули мені руку допомоги, які розраховували і сподівалися на мене”.

Не потрібно жалкувати за втраченим, а шукати нові можливості на новому місці і починати жити з чистого аркуша

Складнощі асиміляції
Більшість з вимушених переселенців зазначають, що найважче їм живеться у той момент, поки вони шукають роботу і житло. Людмилі в цьому плані пощастило, адже роботодавець забезпечив жінку з двома дітьми не лише заробітною платою, а й відомчою кімнатою в гуртожитку. Отже, залишалося включитися в роботу і “починати ставати сумчанкою”.
“Окрім того, що я викладала, мені запропонували діяльність у “Юридичній клініці”, де я надавала безоплатне правове консультування. Це стало підґрунтям для нових знайомств з такими самими переселенцями, як і я, – пригадує Людмила. – Ми стали співпрацювати з ГО “Північна правозахисна група”, яка тільки-но створилася у Сумах стараннями переселенців з Луганщини (про засновницю ГО “ППГ” Наталію Єсіну r розповідала у № 42). Це не давало мені розслабитися і впасти в суцільний жаль за минулим і втраченим, а також давало нові знайомства і можливості”.
Сьогодні Людмила окрім педагогічної діяльності дуже багато зайнята у громадському секторі, адже після 24 лютого 2022 р. прийшло остаточне розуміння, що її громадська робота вкрай необхідна і дуже важлива саме на даному етапі. Зараз вона є секретарем Ради ВПО Сумської області і регіональною координаторкою БФ «Стабілізейшен суппорт сервісез» (БФ «ССС»), активно реалізує проєкт «Підтримка спроможності системи соціального захисту населення щодо реєстрації внутрішньо переміщених осіб» і намагається робити усе від себе залежне, аби усі новостворювані ради, об’єднання, проєкти були дійсно дієвими, а не лише значилися на папері.

Рідні Суми
На момент, коли Людмила з дівчатами виїжджала з Донеччини, дітям було 6 і 4,5 роки. На щастя, повномасштабних військових дій вони не побачили, а переїзд до Сум сприйняли досить легко. В силу свого віку діти набагато легше адаптувалися і звикли до життя на новому місці. “Старша донька більше пам’ятала про рідну Макіївку і Донецьк, у неї було більше спогадів про рідних і друзів, які залишилися там, – розповідає Людмила. – А от молодша дуже швидко перебудувалася, вона майже одразу пішла на гімнастику, знайшла друзів і звикла до нового місця. У березні 2022 р. ми виїхали і з Сум, це таке страшне дежавю було у мене, що наздогнало нас те, від чого я у 2014 році тікала з Донеччини. Так от, діти були тією рушійною силою, яка змусила мене повернутися в Суми і продовжувати тут жити і працювати”.
У Сумах професійне життя Людмили отримало новий виток. “Війна – це криза і можливості. Я у 2021 р. склала адвокатський іспит, розвиваюся у професії і зараз задоволена тим, що маю”, – констатує жінка. – Я завжди тут бачила лише порозуміння і підтримку. Мені здається, Суми ментально ближчі до Донецька, ніж західні регіони України. У житті в Сумах я знайшла більше плюсів, ніж мінусів. Я бачу себе повноцінним членом нашої громади. І мої діти також. Будемо наближати нашу перемогу і будувати життя вже у мирній Україні, мирних Сумах”.

Цей проєкт реалізується за підтримки програми “Український фонд швидкого реагування”, яку втілює IREX