Сумська політика: terra incognito

Час від часу потрібно людям говорити правду. Принаймні, намагатися донести її через медіа. Що ми знаємо про закони сумської політики і звички сумських політиків? Хто увійшов до нового складу виконкому міської ради? Хто буде кого підтримувати на наступних виборах? На ці та інші запитання ми спробуємо відповісти в цій та наступних статтях, які будуть виходити щомісяця у форматі аналітичного огляду тенденцій міського політичного життя.

Краш-тест Мінаєва

Щодо складу нового виконавчого комітету, який був проголосований на сесії 28 травня, звичайно, на перший погляд, можна сказати, що це є перемога мера Геннадія Мінаєва. Але тільки на перший погляд — як результат його боротьби за прізвище свого першого заступника, яким став Микола Трофименко. Вже сьогодні можна впевнено сказати, яким цей виконком не буде. Він не буде «виконкомом народної довіри», як це пробує подати міський голова (тому що ключовим тут повинно бути саме «довіра»); він так само не буде професіональним (я, наприклад, не вірю в міф, що Анатолій Бондар є фахівцем у сфері реформування ЖКГ). Скоріше, це виглядатиме як компроміс існуючих у місті гравців за збереження міжособистісного status quo. Тобто мер за можливість поки що працювати на цій посаді свідомо сформував команду своїх заступників, якій не довіряє. Логічно виникає запитання: для чого такий виконком взагалі потрібен? І головне, кому?

«Холодний квітень 2008-го» для Мінаєва нібито минув. Краш-тест бокових і фронтальних ударів, хоч із емоційними втратами, але він витримав. З такими досягненнями можна тепер претендувати і на більш елітний сегмент українського політикуму. Небезпека позаду, а випробування попереду. Битву виграно, але всі готуються до затяжної війни. Як казав класик Добкін і добрий знайомий Мінаєва, «трохи по-дебільному» виходить, але вже така реальність нашої місцевої політики.

На виході від роботи цього виконкому ми отримаємо колективну безвідповідальність. І що найстрашніше, це влаштовує всіх. І мера, який прикриватиметься цим колективом за прийняття непопулярних рішень, і цей колектив, який в такому форматі вже точно не нестиме жодної політичної відповідальності. Напрошується запитання: що ці депутати говоритимуть нам на наступних місцевих виборах? Як будуть звітувати за виконання передвиборних програм?

Дуже скептично ставлюся до роботи у виконавчій владі представника НСНУ Володимира Панченка, ще скептичніше — до його колеги із «Нічного Дозору» Андрія Рябоконя. На реформаторів вони не схожі. Молоді обличчя, в яких нестабільний бізнес ще довгий час потребуватиме адміністративної підтримки, навряд чи зможуть хоча б концептуально пояснити, в який бік повинно рухатись місто. Страшно те, що все, за що береться «Наша Україна», провалюється, розвалюється, не реалізовується. Не виключено, що у цих людей насправді руки ростуть не з того місця. А можливо, це така група нових політиків із архіаграрним мисленням, у яких відсутнє концептуальне бачення розвитку міської громади як такої. За час від 2005 р. у Сумах вони не видали жодної розумної ідеї, але зуміли вбити багато гарних і перспективних ідей. За ними — карма вічних невдах.

Між іншим, під час голосування за кандидатуру Миколи Трофименка відбувся прогнозований конфлікт всередині фракції БЮТ. Група під умовною назвою «підприємці і комерсанти» на чолі з Миколою Яншиним показово проігнорували домовленості БЮТу з мером і проголосували проти Трофименка. Проголосували «проти» сам М. Яншин, а також Д.Лукін, Г.Яременко, І.Шапошник та ін. Отже, група незадоволених чітко простежується. Далі будемо спостерігати за розвитком їх протистояння.

Terra BUTico

Сумський БЮТ тихо і без шуму займається двома речами: далі продовжує вилучати у громади земельні запаси для потрібних собі людей і проводить кадрову рокіровку. На останній сесії 28 травня у трьох книгах, які депутати отримали з проектами рішень, т.зв. «земельні питання» займали більшу половину. Складається враження, що від безкарності і неможливості громади впливати на такий дерибан комунальної землі корупційна «земельна схема» у Сумах вже досягла свого апогею. Як на мене, способом боротьби з таким видом корупції є, по-перше, доносити інформації про всі деталі до жителів міста, а по друге, апелювати до лідера їх блоку, антикорупційна риторика якої якраз є прямо протилежною тому, що чинять місцеві бютівці на місцях. Час доказав, що це сильна зброя, — це сильніше прокуратури, з якою можна домовитися, це страшніше за гуманний Ковпаківський суд. А от від самої думки про критику з боку Юлії Тимошенко, у місцевих партійців мокріє в одному місці. Коротше кажучи, для сумської громади може бути ще не все втрачено…

Нового голову фракції БЮТ в міській раді пана Войтенка спробують зробити головним спікером, але актором однієї ролі. Бо більше йому не дадуть зробити партійні боси. Як результат електорального фальш-старту — Дмитра Сіденка поки що вирішено не підставляти під холодні вітри інформаційної війни. Цей хлопець, скоріше за все, час до виборів пересидить на посаді директора КП «Житлокомунсервіс» і замість омріяного крісла заст. мера з прицілом на депутатство у Верховній Раді поки що займатиметься складуванням твердих побутових відходів на полігоні у Бобрику. Що теж, в принципі, вигідно.

Голий депутат страшніший голої правди

Дебати останніх двох місяців показали, що кожна з місцевих партійних групок переконана у власній правоті, при цьому відчутним є вкрай низький рівень ведення політичного діалогу та прагнення досягнути компромісу. Політичний діалог у міській раді відсутній як такий.

Більшість досягнутих відкритих домовленостей мають додаткові «таємні протоколи», неформальні домовленості і т.ін. Громадськість від прийняття рішень фактично усунута. Відтак я маю підозру, що отримання портфелів більшістю із нових заступників мера розцінюється ними як можливість вирішення особистих проблем комерційного плану.

Я особисто знаю багатьох депутатів і не бачу, чим відрізняється, грубо кажучи, кров «дозорівця», від крові «бютівця» чи «нашеукраїнця». Кров у них одного кольору, і рівень демократизму теж однаковий. Цей рівень демократизму у всіх має колір особистих інтересів. Просто одні підживлюються владою, інші — грошима. Для одних — все, включаючи гроші, являється засобом для отримання влади. А для інших — все, включаючи владу, являється засобом для розвитку бізнесу.

Спасти рядового Мінаєва

Мінаєв, як не дивно, став найзагадковішою фігурою теперішньої еліти. Його справді можна назвати фартовим — два роки протримався на інтригах і не мав, по суті, жодної серйозної проблеми: ні з житловим господарством, ні з тепловими комунікаціями, ні з наповненням бюджету. Прав був Макіавеллі, який вважав, що вдача визначає половину успіху політика. Проте не можна довго експлуатувати і сподіватися тільки на фарт. Коли граєш не в шахи, а в кості, то рано чи пізно вони ляжуть не так, просто за теорією ймовірності.

При всій своїй любові до формалізації як методу розуміння політики фізик і технар Мінаєв зрозумів, що політика — це одночасно і любов, і ненависть. По крайній мірі, між ним та його опонентами і частково виборцями. Тому в політиці, як і в коханні, не можна бути скучним і не можна бути, як в ненависті, повністю серйозним. І треба поаплодувати Мінаєву за ефектну гру.

Але в його діях теж простежуються великі недоліки. По багатьом питаннях у нього немає власної чіткої позиції. Він часто бере чужі рішення і використовує як свої власні, не розуміючи, що ним маніпулюють. Прикладів безліч, але це тема окремої статті.

Добре відомі часи такого впливу, наприклад, радника мера Є. Сіденка на мера Мінаєва зразка 2006–2007 рр. Тоді, коли відбувалися політичні пертурбації, в яких Мінаєв нічого не розумів і які для нього здавалися кошмаром, завжди Євген Іванович пропонував якийсь рецепт. Неважливо — ефективний чи ні, але якийсь вихід. Тоді він для Мінаєва був як компас.

Зараз ситуація змінилася. Зараз для нього основним орієнтиром є В.Балога, а на місці — М. Лаврик та О. Медуниця. І він наскільки серйозно там зорієнтований, що на засіданні фракції «Нічний Дозор» говорив, що чітко слідуватиме лінії президента, він «є людиною президента» і «буде коливатись разом з лінією президента».

Тобто не все так просто. З одного боку, війну із БЮТом М. Лаврик та Г. Мінаєв вже почали, але поки що основним воюючим солдатом тут буде мер. Повністю у війну М. Лаврик вступить вже скоро, коли без погодження із О. Турчиновим будуть призначені т.в.о. голови п’яти РДА в Сумській області. А це буде дуже скоро. З іншого боку, Г. Мінаєву завжди важко давалися якісь самостійні конкретні політичні та економічні рішення. Тому тиск на нього з інших сторін не виключається — більше того, він буде посилюватись. Це теж одна із рис політика Мінаєва — знаходячись в полоні ілюзій, що він під захистом своїх «друзів» (радники, які комунікують із великим бізнесом, примарна допомога В. Балоги), натомість він так і не зумів стати самостійним політиком, який сам приймає рішення.

Особливо це стає актуальним за нинішнього складу виконкому, з яким йому прийдеться працювати в майже ворожій атмосфері і за ще жорсткішої ситуації інтриг проти нього.

Станіславський колись говорив, що жоден найсильніший актор не переграє кішку, якщо вона вийшла під час вистави на сцену. Навіть коли актори розігрують найбільш захопливу партію — всі глядачі все рівно будуть дивитися на кішку, якщо вона вийде на сцену. Ми так влаштовані, що все незвичне приваблює нас сильніше, аніж найбільш цікаве, але звичайне. Так ось: є два способи конкуренції актора з кішкою. Перший спосіб — спробувати вигнати її зі сцени, і тоді весь зал буде на стороні кішки. Всі будуть кричати: «Не чіпайте!» Або просто продовжувати займатися своєю справою — і рано чи пізно люди переключаться на актора, тому що у виставі закладено багато смислів, а кішечка може продемонструвати тільки одну-дві граціозні пози. Тому треба дочекатись, коли глядачі самі почнуть кричати: «Та задрала ваша кішка! Приберіть її зі сцени!»

Але це повинні зробити глядачі, тобто ми з вами. Самі політики цього ніколи не зроблять. Так ось, ми, як виборці, не повинні ганятися за кішкою в темній кімнаті, а більше аналізувати, що відбувається на сцені. Із цією суми феноменів і виходить такий незвичний образ, харизматичний політик, у якого, що би там не говорили, велике політичне майбутнє, тому що сьогодні він краще маніпулює громадською думкою, ніж всі його опоненти разом узяті.