Щоденник мандрів: ліжка з рожевими балдахінами, найщасливіша людина у світі, смажені кажани та мекка любителів гірського трекінгу

18 березня 2013 р.

Ну ось, ми знову у В’єтнамі…
Але наостанок, ще декілька вражень про Лаос.
Лаос попрощався з нами, подарувавши 2 доооовгі дні, що ми провели у лаоських автобусах, переповнених людьми і торбами, і з безкінечною лаоською попосою 🙁
Ось скажіть, це тільки мені здається, що всі водії автобусів всього світу вважають, що автобус погано їде, якщо не врубити на повну гучність якесь гівно?

Словом, два дні пройшло так: автовокзал, переповнений автобус, сиджу на якихось мішках, з динамиків ллється гівно… Потім черговий автовокзал, знову переповнений автобус, потім стемніло – вже ніхто нікуди не їде… Шукаємо готель разом із браттями по нещастю – двома французами…

А на ранок все починається з початку… Автобус пересувається за першу годину на 25 км в сторону В’єтнаму, зупиняється – всі їдять… Ми питаємо: “хау лонг тайм?” нам кажуть: “тен мінетс, май френд!” Тен мінетс тягнуться 45 хвилин. Британець на задньому сидінні жартує – “ітс лао-тенмінетс”…

Якщо б попутчики не були такими колоритними, а пейзаж за вікном не таким неймовірно цікавим – можна запросто здуріти 🙂

Отже, враження перше: ласька попса найгірша у світі 😉

В одному з цих бескінечних автобусів з нами їхав молодий пацан, що міцно тримав в руках стареньку гитару. Він сидів і ніяк не міг стримати щасливу усмішку. Відразу стало зрозуміло, що з нами в автобусі їде найщасливіша людина у світі. А щастя його було дуже просте – він здіснив свою мрію, і зараз вона у нього в руках. Хто хоч раз в житті не мав цього відчуття – не знає, що таке щастя.
Я попросив у нього гитару… мейд ін чайна, стан деки непоганий, але струни намотані не на свої кілки, самі кілки закручені в різні боки, а шоста струна зв’язана з двох частин… словом, класний інструмент 🙂
Але я таки підстроїв її, і передав йому назад, а він негайно почав, щось на ній вибринькувати. А потім, він вийшов десь у глухому лаоському селі.
Хай йому пощастить і він стане лаоським Елвісом.
Отже, враження друге – щастя є (навіть в Лаосі)! 🙂

По ночах локальні автобуси в Лаосі не їздять. Тому, не доїхавши до в’єтнамського кордону 60 км, ми стали шукати ночівлю… Але і цей день на останок подарував позитивні враження… Ви ніколи не ночували в готелі, який висить над річкою, а над ліжками – рожеві балдахіни 😉

Ясно, що балдахіни мають абсолютно практичне призначення – захищають від різних там тварин з недобрими намірами, але ж як настрій піднімають (реготали до коликів, коли побачили) 🙂

Тож, враження третє: як би там не було – все закінчиться добре!