Життя після Маріуполя. Як переселенка знайшла своє місце у Сумах

Родина Єгорових уже понад 3 роки живе в Сумах. Вони працюють, навчаються, планують майбутнє. Та за цим звичайним життям — шлях крізь пекло Маріуполя.

Майже місяць Олеся з сином і мамою жили у сховищі біля «Азовсталі» без світла й води. Коли запаси закінчились, жінка вирішила виходити — і врятувала рідних: за кілька днів сховище розбомбили.
Їхня дорога пролягала через згарища, російські блокпости й ночівлі в сараях. Після тижня небезпек вони дісталися Запоріжжя, а згодом оселилися в Сумах. Тут Леся знайшла роботу, почала власну справу, опановує нові навички, а син повернувся до навчання й футболу.
Сама Леся каже: «Я відпустила минуле. У Сумах ми почали жити знову».

Їхній дім у Маріуполі зруйновано, батько зник безвісти.

Маріуполь
До війни – велике портове місто на узбережжі Азовського моря, адміністративний центр Приазов’я, з населенням близько 430-450 тисяч людей.
Потужний промисловий центр: тут діяли металургійні комбінати «Азовсталь», імені Ілліча та інші великі заводи.
Характеризувався доволі високим рівнем життя в регіоні: інфраструктура, бізнес, порти, ринки; місто мало свої культурні й освітні заклади.
Внаслідок дій ворога руйнування складають майже 90% житлової та критичної інфраструктури.
Від лютого 2022 р. населення скоротилося у 5 разів.
За попередніми даними втрати серед мирного населення можуть становити ~22 тисячі загиблих.

Десь рік тому жінку стурбував телефонний дзвінок: її викликали у поліцію, адже у Маріуполі було знайдене тіло чоловіка, була вірогідність, що це Лесин тато. На жаль, експертиза ДНК цього не підтвердила, тому це питання зависло… Таких родин в Україні, на жаль, сотні тисяч…

Все з нуля…
Приїхавши у Суми у 2022 р. і налагодивши мінімально побут, Олеся одразу стала до роботи: у сумському салоні краси працювала масажистом. Суми – місто невелике і сарафанне радіо у нас працює безвідмовно, тому незабаром від клієнтів у супермайстра з масажу та голкотерапії не було відбою. Запис був розписаний на місяці наперед.

Паралельно з масажем Леся розпочала і психологічну практику. Каже, що це більше не заради заробітку, а заради того, аби не втратити навички та не забути ще одну професію, яка жінка має у своєму доробку.

Не забувала турбуватися і про ментальне здоров’я родини: свої травми та травми сина пропрацьовувала зі спеціалістами.

“На щастя, у сина все ОК, як може бути добре після нашої ситуації, – констатує жінка. – А от у мене складніше. У мене ПТСР. Були напади, з якими працювала і вже майже рік не відчувала їх. Але іноді є неконтрольована злість, яка дуже допомагала і мобілізувала мене у Маріуполі, а зараз заважає жити… Але я і її навчуся спрямовувати у правильне русло (посміхається – r)”.

Кохайтеся, чорноброві…
Коли Леся розмовляє з вами, по її обличчю не видно, що саме довелося пережити цій тендітній молодій жінці, лише очі трішки згаслі. А от поряд з однією людиною, яка з’явилася у житті Лесі вже у Сумах, вони починають світитися. Це її чоловік Євген. Саме він став тією рушійною силою, завдяки якій Леся наважилася піти з роботи за наймом і відкрити власну справу.

Її дні тепер розписані до хвилини: клієнти, консультації, навчання. Вона не просто приймає людей — тепер і навчає інших. Викладає масаж, ділиться досвідом і знаннями. Вже має «випускників», декілька з яких відкрили власну практику під її наставництвом.

Дороги назад немає
Ніколи не кажи ніколи… Леся згодна з цим виразом, але для себе вже чітко вирішила, що вороття в Маріуполь для неї немає.

“Ми з родиною навчилися жити в нових умовах, знайшли тут нових друзів, син ходить в школу і на різні секції, йому тут добре, і мені також, – констатує Леся. – Зараз безпекова ситуація загострилася, і ми родиною, звичайно, обговорювали тему переїзду”.

За даними Сумської міської військової адміністрації лише упродовж вересня 2025 р. Сумська громада зазнала 93 ворожі атаки. Більшість із них здійснювалися безпілотниками – зафіксовано 83 дрони. Крім того, російські війська завдали три удари балістичними ракетами та скинули сім авіабомб. За цей період 3 людей загинули, 21 мешканця громади поранено.

“Але ж переїзд – це знову стрес. Коли я виходила з Маріуполя у мене з собою були лише син, мама і рюкзак. А тут ми тільки налагодили життя, завели друзів… Як це все залишити знову? Як висмикнути себе з життя, яке тут, у Сумах продовжується? Одна справа, коли все зруйнувалося і ти починаєш життя з чистого аркуша, а інша, коли ти себе вимушено висмикуєш з налагодженої системи, там життя продовжується, а ти не в ньому. Я зрозуміла, що не готова до цього. І родина також не готова. Тому поки залишаємось тут і працюємо, скільки буде змоги та сил”.

Цей матеріал створено в межах проєкту НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією», який фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії