Про скандал із Єрмаком

От ми дивуємося: чому ми досі не в Європі?

А тому, що ми ментально різні.
Ми по різному реагуємо на одні й ті ж ситуації.
От візьмемо дві ситуації схожих зашкварів.

1) В Лондоні Боріс Джонсон, крутий, харизматичний і ефективний посипався з прем’єрства.
Бо у нього в команді завівся один лошара, якого Боріс призначив на якусь посаду.
А цей чиновник на якійсь вечірці приставав до прілічних людей з непристойними пропозиціями в стилі «паєдємтє в намєра». Для європейців призначати лошару – це косяк. За який треба відповідати. І йти у відставку.

2) В Україні Зеленський призначає Єрмака головою офісу. Пост неконституційний, зате впливовий.
Де факто Єрмак – друга людина в державі.
Єрмак призначає собі посіпаками маніпуляторів Подоляка і Арестовича.
Але то б пів біди. Маніпулюють усі.
Але Єрмак, сам син агента ГРУ (а значить апріорі під підозрою), який має бізнеси з рускімі, який сам підозрюється у «вагнергейті» і організації зустрічі Зеленського з Патрушевим в Омані – робить несвітенне.
Він призначає антимайданівця, соратника януковича Татарова – своїм заступникам по правовому блоку.
На саму ключову посаду.
Контролювати суддівських і прокурорських і мєнтовських.
За таке призначення в Британії – не тільки Джонсон би пішов у відставку – королева би відреклася за такий косяк.
А у нас це проходить.
Подумаєш, Татаров трохи дотичний до розстрілів на Майдані. Ну з ким не буває.

А Зеленський, замість того, щоб навести кадровий лад у своєму офісі – заявляє нам: я з Єрмаком прийшов – з Єрмаком і піду. Йдіть. Типу хтось заплаче.
Але ніт. Звідусіль гуде: не на часі.
Їх (Зе! і Є!) пов’язують узи дружби. Як вони один без одного? І мені: не смійте сіяти зараз розбрат. Ми в одному човні.
От, якщо ми в одному човні – давайте скинемо баласт. Татарова і Єрмака.
От у чому різниця між нами і європейцями. В уявленні європейців не можна в примарних інтересах держави навіть у складний час пробачати косяки.
А у нас – можна.
І ще важливий штрих. Джонсон іде, щоб врятувати репутацію партії і колег. Жертвуючи собою.

У нас війна.
І було б патріотично Єрмаку, щоб не думали фігню на Зеленського, що той покриває корєша і антимайданівця – піти.
От взяти і сказати: у Володимира Олександровича немає сил мене звільнити.
Бо ми друзі. А у нас, за нашою ментальністю друзів наближають до себе, а не віддаляють.
Але ми ж ідемо до Європи. Тому я, як патріот України (ги!) показую приклад.
І ми з Татаровим йдемо у відставку і віддаємо себе в руки правосуддя.
Я би заплакав і сказав, що ми вже у Європі.

Але ніт.
Єрмак нікуди йти не збирається.
Бо може у нього інше завдання?
І ми – заручники української ментальності.
Винний не тільки Єрмак.
А і ті, хто кричить: «не на часі».
І ті хто кричить: нєнуашо, усі своїх не здають.
А найбільш гидкі ті, хто зараз скаже: о, це в інтересах Пороха.
І піде в бан. Бо або бот, або дурний.