У рік мого народження пройшли зимові Олімпійські ігри в Лейк-Плесиді, на яких збірна США, сформована зі студентів, сенсаційно здолала грізну “Червону машину” – команду СРСР. Згодом про цей неймовірний поєдинок було знято фільм під назвою “Miracle”, тобто “Диво”. Хтозна, чи дивилися його організатори цьогорічного чемпіонату світу з хокею – але слоганом турніру було обрано “Making Miracles”.
Усі дороги ведуть до Фінляндії – 16 національних збірних прибули в Гельсінкі й Тампере, аби визначити найсильнішого. Війна в Україні вплинула і на хокей – росію та білорусь усунено від чемпіонату, їх замінили Австрія і Франція. Рашистські “медіа” зараз активно розповідають про нікому не цікавий турнір і порожні трибуни – опинившись волею долі у одному з міст, де він відбувається, мав змогу на власні очі оцінити “правдивість” ворожих пропагандистів.
Ніколи не був фанатом хокею, але в ці дні мимоволі “заражаєшся” атмосферою спортивного свята – вулицями гуляють численні групи вболівальників у формі своїх команд. Молоді і літні, хлопці й дівчата – хтось розфарбовує обличчя чи надягає вінок, інші гордо несуть величезний прапор чи банер. Але тричі на день всі вирушають у одному напрямку – “Nokia Arena”. Відкрита лише минулого року головна розважальна споруда Тампере, яка вміщує понад 13 тисяч глядачів. Саме вона стала основною на турнірі – столична Hartwall Arena “дискваліфікована”, оскільки належить російським олігархам, близьким друзям путіна.
Першим хокейним поєдинком “live” у моєму житті стала гра Латвія – Норвегія – тож навколо повно фанатів, одягнених у різні відтінки червоного. Вавілонська вежа в мініатюрі – люди говорять різними мовами і досить часто серед них лунає українська. До Фінляндії вже прибули понад 20 тисяч біженців – для держави з населенням 5 млн. це досить багато. Добрі й привітні фіни активно допомагають гостям і ЧС-2022 не став виключенням – для українців було виділено безкоштовні квитки. Помічаю у незнайомців таку ж синьо-жовту символіку, як у мене – обмінюємося привітаннями і розпитуємо, як справи. На матчі присутні навіть співвітчизники-волонтери – а на одній з трибун перед початком було розміщено банер “Слава Україні!” Щоправда, незабаром його прибрали – напевно, організатори побоюються можливих конфліктів через політичні гасла, адже недружньо налаштованих росіян тут також вистачає. До “другої столиці” Санкт-Петербурга – менше 500 км.
Великий екран над ковзанкою яскраво спалахує – глядачам нагадують про найславніші сторінки в історії фінського хокею, після чого на лід виходять (чи виїжджають?) спортсмени. Шайба уперше злітає вгору – виявляється, вживу це виглядає значно захопливіше, ніж по телевізору. Хоч експерт я такий собі, звертаю увагу, що скандинави забагато фолять – тому регулярно грають у меншості. В якийсь момент їм навіть доводиться битися утрьох проти п’ятьох латишів – цікаво, що тоді вони якраз не пропустили. Та загалом груба тактика себе не виправдовує – вийшовши уперед, “кармінові” вже не віддадуть перевагу суперникові, хоча інтрига зберігатиметься до фінальної сирени.
У перервах публіку заводить офіційний талісман турніру – Міраклео енергійно бігає по сидіннях і обіймається з уболівальниками, одним з яких був і я. А група особливо гарячих хлопців навіть “покачала” його у повітрі. Загалом латвійські фанати явно “перекричали” своїх опонентів – ігрова ситуація теж цьому сприяла. В останньому періоді шайба єдиний раз умудряється перелетіти загорожу, парубок неподалік від мене оперативно її підбирає і хвалиться на камеру – можливо, даремно. За хвилину до нього підходить охоронець і конфісковує “трофей”, видавши натомість сувенірну.
Тайм-аут норвежців у заключні секунди і “бійка відчаю” нічого не змінюють – 3:2, Латвія здобуває першу перемогу на турнірі. На виході з арени назустріч нестримним потоком йдуть глядачі наступного матчу Фінляндія – США. Ігри за участю господарів збирають найбільшу аудиторію – до того ж біло-сині є лідерами своєї групи і одними з фаворитів чемпіонату.
Тепер вирушаємо до фан зони. Фото в гігантському шоломі чи у формі збірної Суомі (випадковий вірш), поганяти з ключкою чи закинути шайбу в… баскетбольний кошик – кожен може обрати розвагу до смаку. Втім, більшість обирає випити й закусити перед тим, як переглянути на екрані нову запеклу сутичку.
Але навіть найбільший монітор не може зрівнятися з відчуттям від “живого” перегляду – вдруге така нагода з’явиться під час гри Норвегія – Австрія. Цього разу з трибуною й місцем пощастило значно менше – збоку, майже за воротами, ще й у глибині ряду. Оскільки це зона найсильніших кидків, все закрито сіткою, на відміну від центрального сектора.
Спершу здається, що повториться попередній сценарій – вже на старті австрійці відкривають рахунок і закрадається підозра, що я для норвежців “нефартовий”. Але цього разу підопічні Петтера Торесена фолять набагато менше і швидко переломлюють ситуацію – здобувши перевагу на початку другого періоду, втримають лідерство до кінця. Особливо ефектним вийшов їх четвертий гол – наче реабілітовуючись за фіаско з латвійцями, цього разу скандинави опинилися в більшості п’ять проти трьох. От тільки ця стратегічна фора була у них протягом лише 15 секунд – і червоно-сині розрахували атаку просто філігранно. Ривок від власних воріт, на ходу приєднується п’ятий, блискавичний розіграш – і влучний “постріл” Матса Ольсена за 2 секунди до появи на льоду четвертого опонента.
Однак слід віддати належне і землякам Моцарта (та іншої відомої персони, яку не будемо згадувати) – вони билися до останнього, максимально скоротивши відставання за 4 хвилини до фінальної сирени. Тож наприкінці наставник “гостей” Роджер Бадер зробив те, що на два дні раніше не наважився його візаві – замінив воротаря на шостого польового. Але ризикована авантюра себе не виправдала – шайба у порожні ворота, коли лишалося тільки 13 секунд. 5:3 – перемога Норвегії у одному з найрезультативніших матчів чемпіонату.
Та хто б не виграв, фанати завжди на позитиві – жодних конфліктів і бійок не помічено. Добродушні австрійці – хто з рогами, хто в шоломі, навіть дещо незвичний Санта-Клаус. Втім, конкуренцію йому цілком може скласти екзотичний місцевий Йоулупуккі. За одним столиком приязно спілкуються фанати з Фінляндії, Швеції та Норвегії – чи мислимо зараз уявити на їх місці українців, росіян та білорусів? Мимоволі починаєш заздрити тим, кому пощастило з нормальними сусідами – щоправда, за винятком одного на сході. “Завдяки” путіну дружба трьох північних держав стала ще міцнішою – незабаром усі вони будуть членами НАТО. Засудження російської агресії і підтримка України – це те, що об’єднує усіх вболівальників на турнірі.
На зворотньому шляху роблю знімок з колоритними і вже трохи “підігрітими” фінками – помітивши значок, одна з них запитує “Are you really from Ukraine?” Кажу “Yes” – розповідаю про Суми, де вони знаходяться і що відбувається в місті після 24 лютого. Незважаючи на мою “ідеальну” англійську, через хвилину дівчина несподівано починає плакати – “It’s horrible”… Починаю її заспокоювати, аж незручно – навіщо було псувати людині настрій. “Мне его даже жалко стало. Зачем я человеку своим взглядом весь вечер испортил?”
Як і в улюбленій книзі, перед тим, як розійтися, стискаю плече співрозмовниці – “И по той руке вроде как человеческое участие потекло. Чужой человек. Другой планеты существо. А ведь тоже человек. Добрый. Добрее меня. Стократ добрее”.
Костянтин Єлішевич
спеціально для “Панорами” №12-2022