Борис Гмиря. Борис Великий

У квітні 1956 р. болгарська газета «Літературний фронт» якось написала: «Щоб стихли овації після закінчення концерту Бориса ГМИРІ, довелося, нарешті, погасити світло». Так стихійно і серцево висловлювала публіка своє захоплення мистецтвом знаменитого оперного співака і нашого славетного земляка.

Лебединський хлопець
Вже бувши зрілою людиною, Борис Гмиря навіть не підозрював, що все його життя буде пов’язане з музикою. Він народився в Лебедині в бідній родині. Співав хлопець, як згадували його рідні, завжди – цей дар він прийняв від матері. У нього був низький, мало не грудний голос. Коли в 32 роки він вступав до Харківської консерваторії (паралельно Борис навчався в інженерно-будівельному інституті), приймальна комісія прийшла в жах, дізнавшись, що співак … абсолютно не знає нот! Через рік навчання він вже був першим студентом, а через три став світовою знаменитістю.

На жаль, нашого земляка змусили залишити оперну сцену в розквіті творчих сил і можливостей і зайнятися концертними виступами. Не всі знають, як саме це сталося. В опері «Князі Ігор» Гмиря співав партію Володимира ГАЛИЦЬКОГО. У 1958 р., після двадцяти (!) років виступів у цій опері, Гмиря нарешті відчув, що партія у нього починає виходити саме так, як він хоче. І сценічно, і вокально! Але, прийшовши в театр, він почув про те, що його трактування було занадто самовільним і сприяє … «розтлінню молоді». Для справжнього художника це нищівний удар, – коли обпльовують виношене роками. Тоді Борис не витримав і подав заяву про звільнення.

Співака завжди чекали в Великому театрі, на «ура» брали за кордоном. Правда, довгі роки він міг виїжджати тільки в соціалістичні країни. Давала взнаки історія, яка сталася з видатним співаком під час Великої Вітчизняної війни.

«Так сталося, що Борис Романович був хворий і не зміг виїхати разом з оперним театром в евакуацію, – розповідала племінниця його дружини, президент Фонду Бориса Гмирі Ганна ПРИНЦ. – Він залишився на окупованій німцями території і змушений був співати для них. Його талант вражав німців. Вони брали Гмирю поза звань, поза політикою. Говорили, що Гмиря співав для самого Гітлера, але це нісенітниця. Зате достеменно відомо, що гауляйтер України Еріх КОХ видав розпорядження вивезти з України навіть труп Гмирі. Його врятував від неминучої смерті комендант Полтави, німець, освічена людина, підкорена талантом українця. Він покликав до себе Гмирю і сказав: “Борис, вибирай сам. Ти без України не зможеш жити і співати. Ось літак, вибирай сам: або ти летиш і перед тобою відкриті всі театри світу, або залишишся тут, і … “. Борис Романович відмовився. Німець розумів, що він, як дерево, вирване з коренем, не приживеться на іншій землі. І так співати вже не буде».

Феномен майстра
Радянська влада ретельно оберігала Бориса Гмирю від поїздок в розвинуті капіталістичні країни. Хоча саме звідти він не раз отримував запрошення перебратися на проживання. У Будапешті його атакували імпресаріо провідних театрів світу (в тому числі – з Ла Скала, Метрополітен і Гранд-Опера одночасно). Та «товариші», які традиційно супроводжували співака в поїздці, настільки злякалися, що вже на наступний день співак був відправлений назад в Київ.

Вражаючий репертуар співака дозволив фірмі «Мелодія» записати 200 (!) платівок, що пізніше перевидавалися 120 раз

З нагоди 80-річчя співака (помер він у віці 66 років у 1969 р.) виникло питання про створення музею в його квартирі в Києві. Дмитро ГНАТЮК, який очолював тоді оперний театр, заявив, що Гмиря – не та величина, якої необхідно створювати музей. Тому й не дивно, що надгробний пам’ятник Борисові на Байковому кладовищі був споруджений через десять років, а меморіальна дошка відкрита через шість років після його смерті …

Він встиг дуже багато: дав тисячі сорок сім концертів, його розкішний репертуар складався з 600 камерних творів – українських, російських, західних пісень і романсів, 39 оперних партій, в яких він виконав 75 арій, 86 фрагментів вокально-сценічних та симфонічних творів. Для порівняння: репертуар Федора ШАЛЯПІНА і Енріко КАРУЗО налічував 350 і 256 творів відповідно. Ніхто з оперних виконавців ні до, ні після Гмирі не зміг повторити його феномен творчих можливостей.