Як живуть Суми під час війни

Блок-пости, піхотні редути на вулицях, заклеєні навхрест вітрини, знищені окупантом житлові будинки і об’єкти інфраструктури

Сьогодні вперше з часу великого ворожого вторгнння разом з друзями проїхалася окраїнами рідного міста. Те, що бачила, вражало епічністю. Місто наїжачилося, запнулось мішками з піском, масксітками, вдяглося у камуфляж. Місто взяло до рук зброю. Подумалося: як прикро, що не можна все те увічнити в кадрах – обличчя захисників, блок-пости, піхотні редути на вулицях, заклеєні навхрест вітрини, – це ж на наших очах народжується Велика Історія України.

У повітрі сконцентровано, до фізичного відчуття, дух прифронтової небезпеки, але й козацької воїнської стихії.

У наших чоловіків, що замотали на рукави жовтий скотч і стали теробороною, і в молодих, і в старших, неймовірні обличчя – по-козацьки мужні, тямущі, гарні…

А як смачно запахли нам котлети)), приготовлені сумськими жінками для захисників. Які привітні й ніжні дівочі й жіночі обличчя, тих, хто за власної ініціативи взявся прогодувати цю армію воєнізованих мужиків))

У чергах, в торгових залах, у спілкуванні з продавцями, а скуплялись ми для Наших Котиків, ми – волонтери – повсякчас почувались людьми особливими. Дівчатка-продавчині, чоловіки-консультанти, не рахуючись з часом та затраченими силами, обслуговували нас по повній, радили, витягували з далеких полиць та складів «господарку», до загального обговорення своїми безцінними)) порадами долучалися й сторонні покупці. Власники торгівельних фірм віддавали необхідне «за так» або з космічними знижками, запрошували й надалі звертатися «якщо ЩО нада». І це був посильний вклад кожного в ПЕРЕМОГУ. А! ще ж покупці в торгових залах не ремствували, терпляче чекаючи поки, у першу чергу, скупимось ми. Словом. Неймовірне єднання, жертовність й самоорганізація народу!

Втім наприкінці дня все ж прилетіла ложка дьогтю. У черзі в аптеку зношена пані завела платівку про наших політиків, що зіштовхнули брацццькі народи лобами, щоправда черга зиркалатна неї, мов на дурепу, пропонували екскурсію до багатостраждальних Чернігова та Охтирки.

Мораль сєй байкі такова: No pasarán! Вони не пройдуть! Суми вистоять!