Маркіян ІВАЩИШИН: «Політикам ніде не довіряють. Навіть у найуспішніших країнах»

«Наш особливий гість» – так представили львів’янина Маркіяна ІВАЩИШИНА під час відкриття виставки фіналістів конкурсу плакатів у рамках Бієнале Довіри-2018. Захід проходив у Конгрес-центрі СумДУ наприкінці минулого місяця

Пан Маркіян – добре відомий в Україні діяч. У 1990 році він став одним із провідників «революції на граніті». З того часу Маркіян Іващишин, як громадський, політичний та культурний діяч, підприємець, реалізував низку проектів, котрі отримали величезний резонанс та вплинули на формування світогляду цілого покоління українців. Сьогодні він, як співзасновник, директор Мистецького Об’єднання “Дзига”, продовжує реалізовувати креативні соціальні, мистецькі проекти. Саме завдяки одному з таких проектів він завітав до нашого міста.

Координатор Міжнародного конкурсу плакатів в рамках Бієнале Довіри Ольга КОВАЛЕВСЬКА відзначила, що вернісаж фіналістів прибув до нашого міста завдяки тісній співпраці з Маркіяном Іващишиним та як продовження місточка між Сумами та Львовом. В ексклюзивному інтерв’ю для нашого видання пан Маркіян поділився своїм баченням понять Довіра чи Не Довіра, точкою зору щодо реформи у сфері культури та чим керуватися – розумом чи емоціями у ході наступних виборів.

r: Пане Маркіяне, як проходить виставкова діяльність у Львові очолюваного вами МО «Дзига»?
М.І.: Раніше ми займалися медіа-проектами, мали свою радіостанцію. Часи змінилися, радіо в минулому. У нас не вистачає сил на цю діяльність. Наразі МО «Дзиґа» – простір, де спілкуються хороші музиканти, художники, письменники та поети. Упродовж 2018 року на базі «Дзиґи» реалізовано 40 різнопланових проектів. Одна з останніх робіт – виставка, присвячена пам’яті лауреата Шевченківської премії Євгену ЛИСИКУ. Він упродовж тривалого періоду був головним художником Львівського національного театру опери та балету імені С. Крушельницької. І як завжди у нас буває – дуже відомий у всьому світові, але маловідомий на Батьківщині. Євген Володимирович творив у глибокі радянські часи. Ми відкрили його багатогранну діяльність не лише як сценографа, але і як талановитого художника, графіка. Ми познайомилися з його онуками, відгукнулися люди, які особисто знали Євгена Лисика. Це надто важливо для нас, сучасників, зберегти мистецький світ, котрий існував у кожному місті у часи Радянського Союзу, й не хотілося б втрачати його назавжди.

r: Чи варто реформувати галузь культури?
М. І.: Так, в цій сфері накопичилася низка проблем. Я сприймаю культуру з точки зору категорично незалежної позиції. Так само і в галереї «Дзига», яка є приватною ініціативою, ми демонструємо лише те, що нам щиро подобається.

r: Це на кшталт фрази, що прозвучала в одному з Ваших інтерв’ю: «На нашу думку – це варто уваги»?
М.І.: Саме так. Чим більше таких думок, тим краще. І те, що ми такі різні, – це теж дуже добре. Вважаю, що реформування культури треба починати з освіти. Радше з вищої ланки. Наразі академії мистецтв, консерваторії, архітектурні та хореографічні інститути готують та виховують не тих фахівців, не тих особистостей, котрі після закінчення вишів в змозі працювати і заробляти собі на життя. Ким у першу чергу має бути викладач: добрим філологом, художником чи все ж таки педагогом? На мою думку, викладач – це Людина, яка має бути прикладом для молодих. Сюди включається моральна та політична відповідальність. Якщо ж викладач вищого навчального закладу не є прикладом та авторитетом для молоді, то студента нереально чогось навчити, бо він все піддає сумніву: зміст навчальних дисциплін та методику навчання.

r: Категорії Довіри чи Не Довіри та майбутні вибори. Кому можна довіряти, як і кого обирати?
М.І.: Обирати треба розумом і точно не серцем, і лише тих – кому довіряєш. Треба цінувати свій Вибір, уважно перевіряти інформацію від медіа і зважувати, наскільки виправдана твоя Довіра. Не Довіри Справжня Довіра – це довго та послідовно. Зараз я не можу сказати напевне, за кого буду голосувати. Але мій вибір буде пов’язаний з Довірою. Буду перевіряти свої знання про того чи іншого кандидата, обирати медіа, експертів, яким можна довіряти. Буду вивчати людину – що вона робила три роки тому та як вона раптом змінилася чи перевиховалася, як її слова кореспондуються зі вчинками. Вибір має бути свідомим вчинком. До речі, політикам ніде не довіряють, навіть у найуспішніших країнах.

Олена ШЕВЧЕНКО
“Панорама” №49-2018