Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Журналісти з Узбекистану: «В Україні демократія є, у нас –немає»

564

Минулого тижня пощастило побувати на міжнародній конференції, присвяченій посиленню багатосторонньої співпраці та міжнародним механізмам захисту прав людини, що протягом двох днів проходила у Києві. У заході взяло учать більше 180 чоловік: медійники та правозахисники з України, Білорусі, Росії, Узбекистану, Туркменістану. Серед запрошених гостей були Директор Програми розвитку ООН в Україні Рікарда Рігер, Посол Великої Британії в Україні Саймон Сміт, керівник Офісу УПО, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Перший Омбудсман Республіки Польща, екс-суддя Вищого адміністративного суду Ева Лентовська, експерт Женевської академії міжнародного права та прав людини Тахміна Карімова, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська та ін. Звичайно ж, завітав в увесь цвіт української журналістики: Андрій Куликов, Єгор Соболєв, Марія Семаченко, Наталія Соколенко, Тетяна Печончик та ін. на чолі з Володимиром Мостовим.

 

Говорили багато, говорили серйозно і змістовно. Ділились власним досвідом, обговорювати слабкі сторони захисту прав людини в Україні, слухали історії з чужого досвіду.

 

Найбільше мені, та й мабуть не тільки мені, запам’яталася розповідь незалежного журналіста, редактора і кореспондента Інтернет-видання «Uznewz.net» Саїда Абдурахімова (Узбекистан): «Дело в том, что ситуация с защитой прав человека в Украине кардинально отличается от той, которая сложилась в нашей стране. В Украине демократия есть, у нас демократии нет вообще. Вы можете со мной не согласиться и сказать, что у вас демократии тоже нет, но у вас если что-то происходит, то журналисты могут об этом говорить. У вас даже могут убить журналиста, и вы все, как минимум, об этом скажите. У нас если произойдет подобное, то подобного не произойдет. Журналистика в Узбекистане делится на два лагеря: первый – тысячи официальных журналистов, которые работают в местных официальных СМИ, их тысячи, но они все по примеру Советского Союза ежедневно воспевают успехи и достижения Узбекистана. Что касается защиты прав человека, то это словосочетание, эти два слова просто запрещены. Это с одной стороны. Если убьют журналиста или посадят, а у нас в стране сейчас за свою деятельность сидят 12 журналистов, естественно, никто из официальных СМИ об этом не напишет ни одной строчки. В то же время у нас осталось около полутора десятка независимых журналистов, в том числе и я. Мы пишем в независимые издания, естественно, зарубежные, которые рассказывают о жизни в Узбекистане. Вы можете это почитать, но у нас в стране все Интернет-издания заблокированы. В Узбекистане всего одна официально зарегистрированная неправительственная правозащитная организация «Изгулик» и еще около пяти не зарегистрированных, они не могут получить регистрацию в Миньюсте. Местные СМИ о правозащитниках не пишут никогда. О правах человека пишем только мы. На мой взгляд, независимые журналисты поневоле являются правозащитниками. Например, у нас есть православный журнал, называеться «Восток свыше». Так вот, несколько месяцев назад редактора этого журнала уволили только за то, что взял интервью у местного неофициального писателя и поэта. Дело в том, что у нас культура делится на две части: официальная, глашатаем которой является старшая дочь Гульнара Каримова, и неофициальная культура – андеграунд – музыка, живопись, литература, но о ней никогда и ни за что не напишет официальная пресса. Еще один пример: несколько лет назад у нас была официально осуждена по уголовным статьям фотохудожница за серию фоторабот о сельской жизни Узбекистана. Она просто выехала в область и сфотографировала. Оказалось, что об этом говорить нельзя. Ее осудили по двум статьям Уголовного кодекса “клевета” и “оскорбление”, хотя по нашему кодексу оклеветать и оскорбить можно только физическое лицо, а ее осудили за клевету и оскорбление узбецкого народа, что само по себе нонсенс. Ее осудили и тут же амнистировали, потому что был очень большой резонанс».

Саїд сказав, що навіть із тих друкованих матеріалів, які отримав на конференції (буклети, поради в сфері захисту прав людини та ін.) візьме лише ті, де значиться, що він є учасником. Буклет, де вказано, що він є доповідачем, брати не можна – можуть звинуватити у всіх смертних гріхах ще на стадії проходження митного контролю в аеропорту.

В Україну прилетіло п’ятеро незалежних журналістів із тих 15, про яких розказав Саїд, троє одразу ж полетять на наступну конференцію в Женеві, двоє – повернуться в рідну країну і будуть далі на свій страх писати правду про те, як живеться узбецькому народу.

.